Кожний клас - ніби перше причастя! Кожен учень - як рідне дитя

О.Л.Назаренко зі своїм 11-А классом Олена Леонідівна Назаренко – з небагаточисельної когорти тих учителів, які залишають яскравий слід у пам’яті своїх учнів. Рік тому, чи тридцять років тому закінчили вони школу – її образ Олени йде з ними по життю, нагадуючи, передусім, про моральні цінності, які прищеплювала на кожному уроці улюблена вчителька української мови і літератури. Щиру повагу учнів заслужити не дуже легко. У чому ж секрет педагогічної майстерності Олени Леонідівни, вчителя Богодухівського колегіуму №2? Без сумніву, у професійній досконалості, вмінні зацікавити кожного учня і знайти до нього підхід, а ще – у щирій безмежній любові до своїх вихованців, небайдужості, душевній доброті. Навіть її ніжний голос, співуча солов'їна мова притягують до себе, як магніт. І в цьому я впевнилася ще раз побувавши не так давно на уроці української літератури в 11-А класі. - Ви не уявляєте, які ці діти талановиті! – ще напередодні розповіла мені Олена Леонідівна. – Велике щастя мати таких учнів. Вони не чекають, щоб їх дивували, – вони уміють здивувати самі. Не чекають відкриттів від інших, а самі їх роблять щодня. І ось я на уроці. За вікном тихо падає сніг, а в теплому кабінеті йде урок української літератури на тему: «Поезія шістдесятників. Іван Драч». Ніби на одному диханні пройшов урок – своєрідна дискусія, де кожен учень мав змогу не лише висловити свою власну думку, а й навіть посперечатися. Живе і щире спілкування вчителя й учнів перетворили урок на таку собі лабораторію творчості. А коли Олена Леонідівна декламувала вірш «На педагогічні теми» - весь клас завмер у тиші, слухаючи філософські роздуми поета з уст учительки. Навіть по закінченні уроку спілкування продовжувалось, і кожному хотілося подовше залишатися у класі, у цій благотворній аурі. Про секрет учительського таланту Олени Леонідівни я запитала на перерві у самих учнів. У тих, хто за словами вчительки, ощасливили її, з ким разом шукають істину в усьому. Артур Кривошея: - Олена Леонідівна завжди прислухається до нашої думки, поважає кожного учня. Альона Кулик: - Її відвертість і щирість притягують до себе. Світлана Прокопенко: - Учителька завжди нас вислуховує, дає цінні і, головне, мудрі поради. Віталіна Шитоха: - Олена Леонідівна вчить нас бути самими собою. Анна Войцеховська: - Це Учитель з великої літери. Каріна Васюта: - Це вчитель не лише шкільної, а й життєвої мудрості. Олександр Щербак: - Олена Леонідівна – дуже мудра вчителька, і щиро хоче передати свою мудрість нам, учням. Олександр Третяков: - Олена Леонідівна приходить на урок завжди у доброму гуморі, ніколи не підвищує голос. Олександра Ольховська: - Олена Леонідівна завжди врівноважена, кожен її урок – неповторний, особливий. Тому всі ми з нетерпінням чекаємо на українську мову і літературу. Валерія Євтушенко: - Кожен учень для неї – індивідуальність. Вона може самим поглядом сказати більше, ніж словами. Назар Кулик: - З впевненістю можу сказати, що нашому класу випало велике щастя мати такого педагога. Адже Олена Леонідівна розуміє нас , ми – її. «Вона – вчитель від Бога», «Вона – приклад у всьому» - звучало з уст одинадцятикласників. Так, велике щастя мати у своєму житті такого Вчителя. Тож від імені Ваших учнів усіх поколінь побажання з нагоди 8 Березня: Дай Вам, Боже, днів щасливих. Дай добра, здоров’я, сили. Дай любові, згоди, втіхи. Змоги ж дай – життю радіти і ділитись словом щедрим, теплим радісним, правдивим. А сьогодні на це свято щастя зичим Вам багато. Хай Вас Бог благословляє, многих літ Вам посилає. Школа - це її життя Розповідає О.Л. НАЗАРЕНКО: - 44 роки свого життя ходжу довгою дорогою до своєї школи: 10 років – ученицею, 34 – педагогом. Після закінчення школи вступила до педагогічного інституту. Твір на вступному екзамені написала на 10 сторінках. Звичайно, помилок було багато, тому до інституту не пройшла. Пішла працювати старшою піонервожатою у свою ж школу. Чотири роки вожатського життя були чи не найщасливішими: семінари, походи, ігри, колективні справи. Працювала і вчилася на заочному відділенні Харківського педагогічного інституту ім. Г.С Сковороди. Незважаючи на те, що вищий навчальний заклад закінчила з відзнакою, відчуття, що знаю мало, не залишало ніколи. Тому вчилась. Училася в Українському вільному університеті в Мюнхені. Побувала в німецьких школах різних типів, познайомилась із системою освіти і особливостями викладання. Прийшла до висновку: ми можемо працювати не гірше. Училася в аспірантурі кафедри методики викладання української літератури Київського державного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Прийшла впевненість у доцільності й ефективності методів навчання. Школа – учні з їхніми болями і радощами – завжди займала і займає мене повністю. Часто ловила себе на думці, що власним дітям не залишається часу і сил. І тоді згадувались слова священика, який ще у 80-х роках (у час перебудови) виступав перед учасниками вчительського семінару: «Учительки-матусі! Возлюбіть дітей громадських більше, ніж ви любите дітей власних. Бог наш добрий і милостивий! Ваших дітей за це Він ніколи не залишить». З надією на це багато років переступаю поріг кожного класу. На диво точно колись сказала Н.М.Могилевська: «Кожний клас – ніби перше причастя! Кожен учень – як рідне дитя». Якщо чогось досягла у своєму професійному становленні, то тільки завдяки тому, що в мене були талановиті вчителі і не менш талановиті учні. Вдячною була, є і буду і тим, і другим.
Добавлено: 24-03-2021, 12:34
43

Похожие публикации


Наверх