Талант - це праця і натхнення

Дійсно, невичерпне джерело талановитих, душевно багатих і обдарованих людей у нас на Богодухівщині. Сьогоднішня наша розповідь про надзвичайну рукодільницю, красиву, елегантну жінку Людмилу Василівну Юдіну. І як сказала сама Людмила Василівна, вміння вишивати, в'язати, шити, бачити і відтворювати красиве на тканині своїми руками в ній закладено генетично.Моя мама була великою рукодільницею, але, на жаль, дуже рано пішла з життя. Тож, мабуть, від моєї матусі перейшов до мене цей дар, - говорить Л.В.Юдіна.

У далекому вже 1978 році приїхала вона разом зі своїм чоловіком Володимиром Пилиповичем, лікарем-онкологом, до Богодухова і до цього часу живе поруч з нами. Не всі знають, що ця жінка у той час була для богодухівських жінок прикла­дом, бо завжди була стиль­но, зі смаком, одягнена, елегантна, неначе з обкла­динки журналу. Прийшла вона працювати до школи-інтернату (нині ОНВК) тим­часово, та так і залишилась у ньому на цілих 25 років викладачем трудового на­вчання (тоді ще домовод­ства).А починала Людмила Ва­силівна в Латвії після закін­чення Лієпайського педаго­гічного інституту вчителем домоводства.Директор школи привів мене до порожнього класу, говорить Людмила Васи­лівна, дав мені мішок білого борошна. Я не розуміла, навіщо воно мені. Як потім пояснив директор, мені по­трібно було пекти тістечка і продавати їх вчителям шко­ли. Так я і зробила, а на ви­ручені гроші обладнала ка­бінет домоводства, який потім демонструвався у Москві на ВДНГ.Л.В.Юдіна знайшла спільну мову з учнями, вчила їх шити, ви­шивати, в'язати. Ро­сійська вчителька в Прибалтиці здобула собі авторитет не лише серед колег, а й серед батьків дітей, любов і повагу учнів. А це дорогого кошту­вало.

Та доля склалася так, що народившись на Донеччині, поживши в Угорщині, Чехословач-чині, Німеччині, отри­мавши вищу освіту в Латвії, повернулася Людмила Василівна на Україну саме до нас, на Богодухівщину.Важко було починати працювати з дітьми-сиротами, але чоловік за­спокоїв: з такими дітьми - лише добром і любов'ю, ніяких покарань і підвищеного тону ( а чо­ловік був дуже розумним і мудрим, і прожили вони разом 30 щасливих років). Діти зграйкою ходили слідком за своєю вчителькою. Молодші не могли дочекатися, коли вже і в них буде домоводство. Жодна виставка народної творчості в Богодухові і в Харкові не проходила без витворів умілих рук Людми­ли Василівни та її учнів. Не одне покоління за 25 років навчила Людмила Василівна шити, вишивати, в'язати, можна сказати, дала в руки справу.Теплого осіннього дня зу­стрілися ми з Людмилою Василівною в її затишному будинку, серед її вишивок. У вітальні всі стіни прикрашають роботи на різні теми: на одній - жіночі портрети, вишиті дрібним хрестиком, на другій види Санкт - Петербурга, на третій - пейзажі, ікони. На дверях красива штора макраме. Все зроблене з любов'ю, зі смаком.

Звичайно, зараз, як і всім українським пенсіонерам, Людмилі Василівні живеться нелегко, але вона не втратила життєвого запасу, оптимізму, щоранку робить зарядку. І до цього часу вона вишиває, багато читає. А ще Людмила Василівна пре­красно готує, особливо, коли до неї приїздять з Москви її донька і онука. Їй так хочеться побалувати їх до­машньою випічкою.Я живу на відсотки доб­рих справ мого чоловіка, говорить моя цікава співроз­мовниця. А ми вважаємо, що і її добрі справи, захоплення додають їй віку. Тож добра Вам і Божого благословення, Людмило Василівно! Информация Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.