Розповідь про маму

Сьогодні я хочу розповісти про нашу дорогу маму - ,яка днями відзначила свій 90 - річний ювілей. Це - Жиленко Анастасія Григорівна.Народилася 25 грудня 1919 року в сім’ї селянина на околиці м. Богодухів (район Перемоги). Сім’я жила за рахунок земельного наділу. Для обробітку землі мали коня і необхідний реманент. У батька Анастасії було декілька братів і один із них — Дем’ян, мав вітряка, і цим самим допомагав братові Грицьку в утриманні великої сім’ї. Але почалася колективізація, і в 1932 році було забрано коня і весь реманент. У брата Дем’яна забрали і вітряк. Сім’я залишилася без нічого. Батько Бездверний Григорій Олексійович повернувся з війни інвалідом, не міг самостійно пересуватися. Настав голодний 1933 рік, батько зовсім занедужав і помер. Сім’я була багатодітна, і в цьому ж голодному році померло ще й четверо дітей, залишилося їх тільки двоє: Анастасія і її молодший брат. Мати, Бездверна Єлізавета , не маючи змоги вижити самій і прогодувати двох дітей, вирішила посадити їх на потяг, щоб ті поїхали до Харкова. Мамі, Анастасії, тоді було 13 років, її брату Антону — 8 років. Тоді дітей на вокзалі забирали з потягів і відправляли в дитячі будинки. Таким способом Анастасія і Антон потрапили в Харківський дитячий будинок. Через півроку брат і сестра повернулися додому в м. Богодухів. Щоб підтримати матір і меншого брата, Анастасія пішла в найми до господаря. У 1933 році, коли нічого було їсти, активісти спецзагону зайшли в їхню хату, все перерили, знайшли вузлик із пшоном — і той забрали. Щоб вижити, треба було щось їсти. Їли листя з дерев, ловили котів і собак, яких теж з’їдали. Так вони залишилися живими. В 16 років пішла працювати в вишивальний цех «Українка» м. Богодухів — вишивальницею. Хороший був керівник і колектив, який працював до окупації (фото 1, третя зліва, в 1 ряду). З початку Великої Вітчизняної війни Анастасії довелося брати участь в загонах оборони м. Богодухова. В період окупації м. Богодухова німцями, мама ховалася в погребах, лісопосадках від ненависних звірів — поліцаїв (Юзепа), які виловлювали дівчат і відправляли на працю до Німеччини. Таким чином в Німеччину не попала. В подальшому працювала робочою на Богодухівському ходовому заводі. Брат Антон в 17 років пішов добровільно на війну і пройшов до самого Берліна. Після закінчення війни знову пішла працювати в вишивальний цех «Українка» і працювала до повної ліквідації цього підприємства. З чоловіком Жиленком Микитою Тимофійовичем дружили ще до війни. В 1941 році подали заяву до ЗАГСу, але одружитися завадила війна. Всі роки війни ждала свого судженого. В 1945 році, по поверненню Микити, одружилися. Чоловік Жиленко Микита Тимофійович, інвалід війни, нагороджений трьома бойовими орденами і багатьма медалями, довгий час керував спортивною організацією м. Богодухів «Спартак», а потім працював на Богоду-хівському молокозаводі. Анастасія зі своїм чоловіком прожили 46 років, виховали дві прекрасні донечки - Зінаїду і Олену, які зараз — пенсіонери. Важко було ставити на ноги своїх дітей у післявоєнні роки, але своїм трудом вистояла. Воєнні рани не давали спокою її чоловікові Микиті, і в 1991 році він помер. Доньки повиходили заміж, мають свої сім’ї. Відтоді залишилася бабуся Анастасія одна, під наглядом і постійною допомогою дочок і зятів. Велике їй спасибі за допомогу у вихованні онуків, яких у неї троє. А тепер у неї вже повиростали і правнуки. Два навчаються в інститутах, а третій - в середній школі. Для нас, зятів, ти стала рідною матір’ю. Спасибі тобі, мамо, за добро, ласку і турботу. З нагоди 90-річчя ми бажаємо тобі здоров’я і зустріти своє сторіччя. Твої діти, онуки і правнуки фото 1 . 1945 рік. Колектив вишивальні «Українка»(м. Богодухів) на чолі з завідуючою Євдокією Никифорівною Співак фото 2. 1914 рік. Єлизавета Гнатівна Бездверна і її брат Павло Соловей 1. 2. Предоставлено газетой "Маяк"
Добавлено: 24-03-2021, 12:37
34

Похожие публикации


Наверх