її унікальність - не в національності...

Не знаю як кому, а мені завжди було цікаво дізнати­ся, як живеться пересічним американцям в Україні. І, зокрема, в Богодухові. Ну не так вже й часто випадає така нагода — поспілку­ватися про побут з жителем Каліфорнії. То ж коли я зустріла у наших друзів — дошкільному навчальному закладі №9 — міс Сашу (саме так її називає дітлаш­ня), виникло неймовірне бажання запитати: «Як воно, у нас?» Саша — четвертий волонтер від «Корпусу миру» у Богодухові. Вона викладає англійську мову в колегіумі №2. А з початку жовтня у неї ще й група малюків у «Берізці» тут діють гуртки. Не могла втриматися, аби не побувати на її занятті. Цього разу було холодно, дощило, тож воно проходило в залі, а не на вулиці. Як зазвичай. За допомогою м'ячів дітвора вивчала кольори.Ти — педагог? — запитую. Бо здивована. Діти так гарно засвоюють нові сло­ва...Ні, - з акцентом від­повідає Саша. Я закін­чила університет у штаті Каліфорнія. Моя освіта пов'язана з міжнародним бізнесом. Ще точно не знаю, чи стану вчителем, коли повернуся в Америку. Треба 2 роки довчатися. Бо в мене тільки диплом бакалавра, та й спеціальність інша. У тому, як краще проводити заняття, мені допомогла вчителька англійської. Ходила дивилась, як це робить вона.А таки хочеться додо­му? — цікавлюсь, бо знаю про побутові проблеми з квартирою у дівчини.Мій дім зараз в Богодухові, адже я тут живу. За рід­ними, звичайно ж, сумую. Але нещодавно на декілька тижнів до мене приїздила мама.З друзями спілкуєшся? Зараз можливостей вистачає для цього — інтернет і все таке...Так. Ми усі, хто приїхав в Україну від «Корпусу миру», теж підтримуємо зв'язок. А нас сорок чоловік.Скажи, чи кардинально відрізняється життя у нас від того, що в тебе вдома?Відрізняється. Для мене особисто було диви­ною, що у вас в інший день Різдво. І те, як його прово­дять. Хоча зрозуміло, що у кожній країні свої традиції. Та й образ життя, якщо можна так сказати, на наш не схожий. Але до всього потроху звикаєш - я у Богодухові уже майже рік.Національність у Саші інша, та й менталітет відповідно... Думалось, що важкувато їй буде знайти спільну мову з малюками. Все ж з учнями трохи легше — вони доросліші. Вияви­лося, дітям це не важливо. Вони просто люблять. І від­криваються для спілкування. Їм справді цікаво з нею. Це було видно одразу по їхніх очах щойно розпочалось заняття мені, людині, яка не має упередженого ставлення, а просто осторонь слідкувала за грою. Спочатку здавалося, що вони її погано розуміють — все-таки є акцент (хоча дівчина гарно розуміє російську і наш суржик). Але малеча так чу­дово повторювала усі слова. Добре пам'ятала з минулого уроку оті назви кольорів. Значить, Саші вдається бути вчителем. Хоч і в іншій країні, такій не схожій на її. Информация Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Добавлено: 24-03-2021, 12:35
54

Похожие публикации


Наверх