Кожен тягнув на себе ковдру...



Здавна вважалося, що слобідські селяни були мудрими і винахідливими. Особливо, що стосувалося їхнього кріпацького життя-буття. 1799 року до Богодухівського нижнього земського суду надійшла справа про втечу селянина Назара Гаврилова від поміщиків Мочульських. На ту пору господарями хутора Семенів Яр були поміщики Мочульські.

Обох звали Іванами, а розрізняли їх так: Івана Осиповича Мочульського прозивали «большой», Івана Степановича – «меньшой». Обидва були вахмістрами у лейб-гвардії кінному полку і спільно володіли у Семеновому Яру землями та кріпаками. Як свідчать матеріали слідства, до 5 ревізії Гаврилов (він же Баришников) був дворовим робітником поміщиці Вовчанського округу Воронезької губернії Прасковії Безгіної.

Від неї був переданий поміщикові Бєлгородської округи Василеві Степановичу Мочульському для навчання кухарському ремеслу. Чи вивчився Назар Гаврилов на кухаря, чи не пішла йому та наука – невідомо. Але 1788 року опинився у розпорядженні поміщика Богодухівського округу титулярного радника Василя Лобачевськкого. Новий господар, як видно, не сподобався. Тож Назар Гаврилов того ж року втік до двоюрідного брата майорші Безгіної — Олексія Рябініна.

Той прийняв утікача (хто ж буде відмовлятися від дармової робочої сили!), хоча й вислухав історію проданого-перепроданого кріпака. Через два тижні семеноярський втікач попросив свого покровителя дати йому підводу, щоб привезти дружину Явдоху. Той не лише виділив підводу, а й відправив з Назаром свого селянина Федора. Удвох вони надвечір дісталися до Богодухова і залишилися чекати до ранку, щоб перестріти потай Явдоху, коли та буде йти на базар. Явдоху раненько зустріли і домовилися з нею про втечу. Вже наступної ночі Явдоха з вузлом чекала чоловіка біля семеноярських конюшень.

Втеча вдалася. І жили б собі Гаврилови тихо-мирно у Рябініна, та новому господареві захотілося, так би мовити, узаконити нове поповнення кріпосних душ. Він звернувся до місцевого суду із заявою, що подружжя Гаврилових спочатку втекло від нього, а тепер повернулося знову до свого хазяїна. Відбувся суд, на якому Назар Гаврилов чесно засвідчив, що він був кріпаком не Рябініна, а його сестри Безгіної, від котрої був переданий капітану Мочульському, а від нього – Лобачевському, який управляв маєтком Мочульських у Семеновому Яру. На думку втікача, ця хитра комбінація мала заплутати слідство. Вона й справді принесла немало клопоту слідчим. Лобачевський просив суд покарати Гаврилових і посадити обох до в’язниці. Однак і він був на суді не щирим, бо насправді семеноярські Мочульські купили Гаврилова у поміщиці Безгіної за 100 рублів, у підтвердження чого подали до Богодухівського нижнього земського суду відповідні документи (ДАХО Ф.282, оп.1, од.збер.190).
Втеча, селянина, мудрий, винахідливий, 1799
Добавлено: 24-03-2021, 12:37
5

Похожие публикации


Наверх