Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


СЛОВО ПРО ВЧИТЕЛЯ

Автор: alex від 10-03-2010, 12:30
  • 0
СЛОВО ПРО ВЧИТЕЛЯ


Правду кажуть: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно - це не тільки Божий дар, а й дуже наполеглива та відпові­дальна праця. І серце, віддане дітям. О.І.Артюх з Гут - це взірець істинного педагога. Педагога, який вчив не одне поко­ління дітей любити мову, подавав приклад високої моралі. Близько двох тисяч випуск­ників випустила у світ широкий Олександра Іванівна за 33 роки своєї вчительської праці. Кожного свого учня пам'ятає, пишається, бо для неї завжди було найважливішим прищепити своїм вихованцям кращі людські чесноти: доброту, милосердя, почуття справедливості.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка...


Народившись на Пол­тавщині, біля берегів Хоролу, Олександра Іванів­на разом з молоком матері усотала любов до України, рідної мови, людей. Мама, Наталія Павлівна Мусієнко, сама виховувала трьох дітей, бо батько загинув на фронті. Нелегко було їй поставити на ноги двох доньок і сина, та все ж вона змогла протистояти труднощам і виховати дос­тойних людей.
Ніким іншим, ніж вчителем рідної мови і літератури, Олександра Іванівна себе не бачила. Закінчила десятирічку з однією четвіркою з тригоно­метрії і поїхала вступати до Харківського педагогічного інституту (тепер університет ім. Г.С.Сковороди). Успішно закінчила філологічний фа­культет, і у 1955 році за на­правленням приїхала відпра­цювати три роки до Гутянсь­кої школи. Як зараз пам'ятає свій перший урок. Перше ве­ресня. Вона, молода, краси­ва, тендітна заходить до де­сятикласників - а там на неї дивляться 38 пар очей. Клас піднявся, хлопці - як ліс: ви­сокі, рослі. Молода вчитель­ка не знає, з чого почати урок, відчуває, що її тіло вкрилось холодним потом. А тут ще учень Георгій В'юнник з по­смішкою: «А скільки Вам років?» - «Хіба це має відно­шення до уроку?» - серйозно відповіла 22-річний педагог і почався урок. Діти не могли відірватися від цікавої роз­повіді вчительки, її чудова ук­раїнська мова лилася по кла­су, на неї захоплено дивився весь клас. Так і пройшло чо­тири уроки в десятих класах.
Додому летіла як на крилах. Здавалось, що під ногами немає землі. Одухотворена, піднесена, Олександра Іва­нівна всім своїм єством відчу­ла: це справжнє її покликан­ня, вчительство - це її життя.
А вдома чекав коханий чо­ловік Григорій Петрович з тримісячною донечкою На-дійкою.
Важко було пережити мо­лодій родині першу зиму. Жили на квартирі, зарплата 69 карбованців, нестатки... Щоб взимку не замерзнути, носили з лісу коріння. Сусіди допомагали, добрі люди. Чес­но сказати, Олександра Іва­нівна з чоловіком, які були родом з одного села, дума­ли, що через 3 роки повер­нуться до рідного краю. Але якось непомітно прикипіли ду­шею до гутянських лісів, полю­били селище. Та так тут і ли­шилися. У 57-му народилася
друга донечка, Ларочка. Не­забаром отримали нову квартиру, вже в ній з'явився на світ синочок Петрусь. Чого ще треба для щастя?
Тридцять три роки в школі, з яких дев'ятнадцять - дирек­тором. Так, Олександра Іва­нівна з тієї когорти вчителів, які залишають частку себе в дітях, хто, не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душі вихованців найбільші скарби - ду­шевність, людяність, по­рядність. За це її люблять і поважають досі учні, їх бать­ки, колеги.
Про такого класного керів­ника, як О.Артюх можна було тільки мріяти. І предмет дос­тупно пояснить, і пораду дасть мудру, і розрадить. Щороку своїх учнів возила на екс­курсії: у 6-му класі - Харків­щиною, у 7-му - до Полтави, у 8-му - Сковородинівка, 9-й - Київ, а в 10-му клас їхав на 15 днів до Ленінграда.
Саме за директорства Олександри Іванівни в Гутах звели нову школу. Було це в 1986-му: другого лютого по­чали будівництво, а 30 липня здали в експлуатацію трипо­верхову будівлю, першого вересня красуня-школа відкрила свої двері учням.
- Чи важко було? Звичай­но, важко, - розповідає О.І.Артюх. - Робочий день починався зрання, а закінчу­вався пізно ввечері. Кожно­го ранку і по закінченні ро­боти на будівельному май­данчику разом з будівельни­ками були перший секретар райкому партії С.Г.Мороз, директор Первухінського цукрозаводу В.Д.Дендеберя, директор Гутянського лісгос­пу М.А.Ільченко, голова се­лищної ради Н.М.Помазан, голова Первухінського рад-госпробкоопу Л.І.Кіяшко, го­ловний лікар Гутянської лікарні Н.В.Юсупова. Часто на будівельному майданчи­ку можна було побачити і ге­нерального директора цук-ротресту В.М.Карасика. Всією громадою, всім сели­щем побудували школу. Яка то була радість для всіх!
У Олександри Іванівни був рідкісний дар педагога, ке­рівника, вона могла підібра­ти «ключик» до кожного. За сумлінну працю їй присвоєне звання «Відмінник народної освіти». Має вчителька грамо­ти міністерства освіти Украї­ни, обласного і районного відділів освіти. Але найбіль­шою нагородою для неї є шана і подяка її учнів. Вете­ран педагогічної праці, Олександра Іванівна пишається досягненнями своїх учнів, пе­дагогічного колективу.
- Сьогоднішній директор школи В.М.Кравченко гідно продовжує справу гутянсь­ких педагогів, у школі збері­гаються кращі традиції -бути одними з перших у ра­йоні, - говорить жінка. Справді, свого часу Гутянсь-ка школа, якою керувала О.І.Артюх, була однією з кра­щих на Богодухівщині, за ви­сокі показники в навчанні і вихованні займала перше місце в соціалістичних змаган­нях.
Так, змінилися часи, змінили­ся підходи. Але справжній вчи­тель залишається вчителем назавжди. З нею радяться, її запрошують на урочистості, вітають. Олександра Іванів­на зізнається, що не прихиль­ник 12-річної освіти. Найбіль­ша нагорода для неї, звичай­но, - вдячність учнів, їхня не-байдужість.
Щаслива вона не лише у вихованцях, яких вважає за своїх дітей. Щаслива вона і у власних доньках і синові, ону­ках, правнучках.
Доньки пішли матусиною стежиною, стали вчителями. Надія Григорівна Малиш працює вчителем математи­ки в Гутянській школі, Лариса Григорівна Тютюнник викладає українську мову і літературу в цьому ж навчаль­ному закладі. За підсумками атестації мають звання вчите­ля вищої кваліфікаційної ка­тегорії та звання «Старший вчитель». Син Петро Григо­рович - ветлікар, працює в Олександрівці Золочівського району. Діти мають гарні ро­дини, подарували бабусі онуків - Костю, Наташу, Сергія, Любу й Олексія. Вже й правнуки радують душу: Віка, Юля, Злата. Тож мріє Олександра Іванівна, щоб все у них вдалося, щоб всі були щасливими.
Учитель... Яке звичне і яке містке це слово! Олександра Іванівна - учитель-мама, біля якої завжди тепло і затишно дітям. Так, вони вже дорослі, її учні, але для неї вони завж­ди лишатимуться дітьми, в яких вона вкладала невичерпну скарбницю знань і невмиру­щих моральних цінностей. Ра­дують вчителя теплі зустрічі зі своїми вихованцями.
Днями у цієї чудової жінки -день народження. Тож хо­четься від усієї душі побажати їй здоров'я, невичерпного оптимізму і довгих щасливих літ.

Т.ЧЕРНИШОВА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.