Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Тримайся, Хохол!

Автор: alex від 20-05-2016, 09:00
  • 85

Моя перша зустріч з цією людиною відбулася під час засідання районної сесії, коли він вийшов на трибуну та розповідав усім тим, хто сидів у залі про те, що відбувається в зоні АТО, як гинуть наші українські хлопці, у яких вдома залишилися рідні та близькі, як руйнують наші міста і села. У той день ми навіть не розмовляли, нас не було кому познайомити. Але після його палкого, патріотичного виступу стало ясно, що доля дасть мені шанс дізнатися про цю чудову людину більше. І я не помилилася, тепер ми друзі.

Коли почалася війна на Донбасі, Сергій Пономаренко з позивним «Хохол», наш земляк, не роздумуючи пішов захищати свою землю. Тож сьогоднішня розмова – саме з ним.

- Сергію, як починалася Ваша військова служба?

- Про війну ми знаємо хіба що з книг і кінофільмів. Але хто б міг подумати, що в наш мирний час доведеться взяти зброю і ціною життя свого й своїх товаришів захищати наших дітей, батьків, свою країну.

У серпні 2014 року мене було покликано на проходження навчання в 92 ОМБР, а вже 6 вересня мені довірили командування відділенням мехвзводу  в с.Трьохізбенка.

- Багато випробувань випало на Вашу з хлопцями долю?

- Багато, війна адже тільки здалеку здається не такою страшною, а насправді - це дуже страшно, тут страх, жах, біль і смерть все змішалося в єдине. Пам'ятаю, як на одній з наших позицій накрили нас «шахтарі і трактористи» прямою наводкою «Рапіра» і «градами». В таких випадках розумієш, що таке життя і починаєш цінувати кожну хвилину. А ще нестерпно боляче, коли після обстрілів доводиться рятувати мирних людей з-під уламків, надавати їм допомогу і питати себе: «За що?»

- 92–а ОМБР стала для Вас рідною? Де Ви ще служили?

- З січня 2014 року служив замкомвзводу в штурмовій роті, потім пішов у запас. Але як всидіти вдома, коли знаєш, що там в АТО хлопцям потрібні твій досвід, твої руки? З третьою мобілізацією повернувся на фронт, до прекрасного українського міста Щастя, головним сержантом, на посаду командира розвідвзводу батальйону. Був там недовго, поїхав знову додому. Але на прохання командування, із шостою хвилею мобілізації, повернувся назад - передавати свій досвід і допомагати бійцям. Місто Щастя, чудове українське місто, дуже сильно постраждало від обстрілів бойовиків, але зараз тут тихо. Люди повертаються до своїх домівок тому, що вірять нам. Мирне життя налагоджується.

- Я знаю, що у Вас є нагороди, розкажіть про них.

- Нагороджений відзнаками «За оборону Донбасу», «За оборону рідної держави», козацькою відзнакою «Іван Сірко» І ступеня, відзнакою «Богдана Хмельницького», чотирма грамотами від міністра оборони, однією грамотою від адміністрації міста Станиця-Луганська. Нагороджений відзнакою «За оборону міста Щастя».

- Ваш приклад гідний не тільки захоплення, а й наслідування. Але моє наступне запитання може здатися недоречним. Ви до цих пір у званні сержанта. Чому?

- Нічого страшного, просто для мене це не важливо, важливий результат перемоги, до якої ми наближаємося з кожним днем.

- Я знаю, що Ви взяли шефство над дітьми. Що це за діти?

- Так, ми намагаємося допомогти людям, які опинилися в найбільш важких умовах, адже вони живуть у воєнний час, коли в будь-який момент у будинок може прилетіти снаряд. Особливо шкода дітей, багато з них вже знають, як свистять кулі і вибухають снаряди. Наш підрозділ взяв шефство над двома школами та одним дитячим садочком. Немає більше щастя, ніж бачити радісні дитячі очі.

- Знаю, багато Вам довелося пережити, але ж є моменти, які особливо запам'яталися?

- Так, є, ось один. В одному з виходів нашої розвідгрупи ми потрапили в засідку, зав'язався жорстокий бій. Для мене завжди було головним завданням, життя моїх бійців, в той момент думка була одна, вивести людей. І хоча ворог перевершував нас за кількістю, ми вийшли без втрат, за що мене представили до нагороди нагрудним знаком «Знак пошани». А взагалі, скажу так: «Відповідальність величезна, кожен день патрулюючи ділянки, переживаю не за себе, за хлопців».

- У Вас багато друзів, знайомих. Ми знаємо, як багато роблять для наших військових волонтери, Вам допомагають?

- Величезне спасибі друзям-волонтерам, які допомагають з перших днів війни - це і мої земляки-богодухівци, і громадська організація «Спільна справа-Слобожанщина». Але особлива подяка нашому другові і спонсору Олександру Скорику, який подарував нашій розвідці шість автомобілів. Я знаю, що Олександр переживає за нас більше, ніж будь-хто, ми як одна сім'я. І я знаю та вірю, що наш український народ захистить свою землю і переможе в цій безглуздій війні. Вірте у нас, і перемога буде за нами! Слава Україні!

P.S.: Сьогодні Сергій гідно виконує свій громадянський обов'язок на лінії розмежування в зоні АТО. Ми бажаємо йому всього найкращого і говоримо: «Тримайся, хохол!».

 

                              Тетяна Гатицька

 

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.