Мобильная версия сайта Контакты
Богодухов - городской портал
                
Сьогодні -
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 

Знайомимо з Податковим кодексом


   Майже 44 відсотки платників Богодухівської ОДПІ звітують в електронному вигляді
   Змінено порядок використання сум ПДВ, сплачених переробними підприємствами до спецфонду держбюджету
   Порядок здійснення податкового контролю, види перевірок, порядок їх проведення.
   Адміністрування податку на додану вартість з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Податкового Кодексу України. Загальні положення, порядок реєстрації та анулювання платників ПДВ, визначення об’єкта оподаткування.
   Адміністрування податку на доходи фізичних осіб з урахуванням прикінцевих та перехідних положень Податкового Кодексу України.
   Реєстрація та облік платників податків
   Адміністрування податку на додану вартість з урахуванням прикінцевих та перехідних положень Податкового Кодексу України.
   Адміністрування екологічного податку
   Адміністрування збору за першу реєстрацію транспортного засобу з урахуванням прикінцевих та перехідних положень Податкового Кодексу України.
   Загальні положення, порядок визначення доходів і витрат, амортизація у Податковому кодексі України
 
Міністерство доходів і зборів України

Загальні положення

З 1 січня поточного року наша країна розпочала жити за новими податковими правилами - за нормами Податкового кодексу України.

Податковий кодекс, який було прийнято 2 грудня 2010 року, є одним із етапів економічної реформи в Україні. Цей законодавчий акт - результат компромісів між державою, політичною елітою, громадянським суспільством та бізнес-структурами.

Положення Податкового кодексу в першу чергу спрямовані на оптимізацію процесу адміністрування податків, зниження податкового навантаження та створення стимулів для інноваційно-технологічного розвитку вітчизняної економіки.

Слід підкреслити, що з прийняттям Податкового кодексу України законодавець відмовився від використання поняття «система оподаткування», натомість введено поняття «Податкова система України», під якою розуміється сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Кодексом порядку. Це поняття значно ширше, ніж той зміст, який з ним пов’язувався в минулому. Оподаткування включає не лише вичерпний перелік податків та зборів, а й процесуальне забезпечення їх появи (введення, зміни, скасування) та справляння. Саме тому перехід до використання категорії «податкова система» вважається доречним.

Податковий кодекс України складається з 20 розділів та 340 статей.

Кожний розділ присвячено адмініструванню окремого податку або групи податків, об’єднаних за певними критерієм (наприклад «Місцеві податки із збори»).

Крім того, кодекс містить розділи:

«Загальні положення»,

«Адміністрування податків і зборів»,

«Прикінцеві положення»

«Перехідні положення», які визначають особливості застосування норм кодексу або регулюють окремі його положення.

 

 

 «Загальні положення».

 

Так, у ст.1 «Сфера дії Податкового кодексу України» Податкового кодексу України закріплено вичерпний перелік відносин, на регулювання яких спрямований вплив приписів цього кодифікованого акта:

 -   закріплення переліку податків та зборів;

 -   порядок адміністрування податків та зборів;

 -   закріплення правового статусу платників податків та зборів;

 -   компетенцію контролюючих органів та повноваження їх посадових осіб;

 -   регулювання відповідальності за порушення податкового законодавства.

 

Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

 

При цьому, Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

 

Таким чином, вищенаведеним визначенням сфери дії норм Податкового кодексу України відокремлено межі застосування цього акта, тоді як всі інші відносини не є предметом регулювання цим Кодексом.

 

Ст.2 Кодексу передбачено, що зміна його положень може бути здійснена виключно шляхом внесення змін в цей Кодекс.

Тобто цією статтею закріплено неможливість коригування податкового законодавства бюджетними законами (перш за все законами України, якими приймається річний бюджет).

 

Ст.3. Кодексу визначає перелік законодавчих та нормативно-правових документів з яких складається Податкове законодавство нашої країни. Зокрема, це:

 -   Конституція України;

 -   Податковий Кодекс;

 -   Митний кодекс України;

 -   інші закони з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом;

 -   чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування;

 -   нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи;

 -   рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів.

При цьому, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (п.3.2 ст.3).

 

Тобто, Податковий кодекс України є саме тим кодифікованим актом, що складається із норм, які саме й охоплюють регулювання всіх найважливіших відносин у сфері оподаткування.

 

Основні засади податкового законодавства визначені ст.4

Так, Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, як:

 -   загальність оподаткування;

 -   рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

 -   невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

 -   презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, припускають неоднозначне (множинне) трактування, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

 -   фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

 -   соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

 -   економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

 -   нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

 -   стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

 -   рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

 -   єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

 

Ст. 6 Податкового кодексу чітко визначено поняття «податок» та «збір».

 

Слід зазначити, що визначення податку та збору в українському податковому законодавстві надано вперше. Так, у ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів розумівся обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснювався платниками у порядку і на умовах, що визначалися законами України про оподаткування.  Розмежувати податок і збір було вкрай складно та робилося це лише на формальних підставах – залежно від назви платежу, під яким він фігурував у закритому переліку загальнодержавних і місцевих податків і зборів. Така ситуація містила певне протиріччя.

 

Таким чином, Податковим кодексом України визначено, що Податок це - обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

 

Збір (плата, внесок) це - обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Тобто збори – це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив’язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів. По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні) фонди.

 

Законодавчі акти за окремими податками і зборами відрізняються стабільною, традиційною структурою. Як складові її частини, виступають елементи правового механізму податку або збору. Законодавче регулювання оподаткування припускає наявність вимоги закріплення складових елементів, що визначають цілісну правову конструкцію податку чи збору. Так, акти законодавства про податки й збори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожен точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити.

 

Зокрема, ст. 7 Податкового кодексу України визначені загальні посади встановлення податків і зборів.

 

Так, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

 

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори. Суть їх розмежування не змінилася: загальнодержавні обов’язково сплачуються на усій території України, а місцеві встановлені відповідно до переліку та в межах граничних розмірів, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

 

Як вже всім відомо, з прийняттям Податкового кодексу України суттєво зменшилась кількість податків та зборів. У ст.9-10 наведено перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів.

 

Зокрема, до загальнодержавних належать такі податки та збори (18): податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України; рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні; плата за користування надрами; плата за землю; збір за користування радіочастотним ресурсом України; збір за спеціальне використання води; збір за спеціальне використання лісових ресурсів; фіксований сільськогосподарський податок; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; мито; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

 

Досить часто до загальнодержавних податків та зборів відносять податки та збори, які надходять виключно до Державного бюджету. Але п. 9.3 ст.9 Кодексу наголошує на тому, що цей аспект не є предметом регулювання Податковим кодексом України. Досить слушним у цьому випадку робиться посилання на те, що зарахування (надходження) коштів від сплати загальнодержавних податків та зборів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Дійсно, саме ці аспекти регулюються ст. 29, 64–69 Бюджетного кодексу України. Усю групу загальнодержавних податків та зборів, виходячи із бюджетної спрямованості, можна розділити на декілька груп:

1.   податки чи збори, які зараховуються до Державного бюджету;

2.   податки чи збори, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами;

3.   податки чи збори, які зараховуються та розподіляються між місцевими бюджетами.

 

До місцевих податків належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та єдиний податок.

 

До місцевих зборів належать: збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

 

При цьому, місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

 

До відома: Харківською міською радою Харківської області (4-та сесія 6-го скликання) прийняте Рішення «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України» N126/11 від 12.01.11, яким затверджено Порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, збору за місця для паркування транспортних засобів, збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності та туристичного збору у м. Харкові.

 

Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів визначені  у ст.12 Кодексу

 

Так, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає - перелік загальнодержавних податків та зборів:

-   перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;

-   положення, щодо загальнодержавних податків та зборів;

-   положення, щодо місцевих податків та зборів.

 

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

 

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до органу державної податкової служби, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

 

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

 

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

 

Не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

 

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами,

 

Ст.13 Податкового кодексу України передбачена норма, що направлена на усунення подвійного оподаткування. Ідентичний порядок діяв і до 01.01.11.

 

Поняття «подвійне оподаткування» означає оподаткування одного податкового об’єкта в окремого платника тим самим (або аналогічними) податком за той самий відрізок часу (найчастіше податковий період).

 

Податковим кодексом України, встановлено, що доходи, отримані резидентом України (крім фізичних осіб) з джерел за межами України, враховуються під час визначення його об'єкта та/або бази оподаткування у повному обсязі. А витрати, здійснені резидентом України (крім фізичних осіб) у зв'язку з отриманням доходів з джерел походження за межами України, враховуються у порядку і розмірах, встановлених цим Кодексом.

 

Доходи, отримані фізичною особою - резидентом з джерел походження за межами України, включаються до складу загального річного оподаткованого доходу, крім доходів, що не підлягають оподаткуванню в Україні відповідно до положень цього Кодексу чи міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

 

Суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом.

 

Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

 

Слід також враховувати, що при зіткненні норм національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року (ст. 27), яке встановлює, що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положень міжнародного договору.

 

Стаття 14 Податкового кодексу є однією із важливіших статей. Що б не було плутанини у визначенні термінів при адмініструванні різних податків, а також для зручності платників податків всі поняття у алфавітному порядку зібрано в одній статті Кодексу.

 

Так, роз’яснюються наступні поняття як «податкові зобов’язання», «пов’язані особи», «пункт продажу товарів», «собівартість реалізованих товарів», «торгівельна діяльність» тощо.

 

При цьому поняття «платники податків» винесено у окрему ст.15.

Так, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

 

Обов’язки платника податків (ст.16) доцільно систематизувати у наступні три групи:

1. з податкового обліку (стати на облік або зареєструватися в податковому органі (новий зміст придбав цей обов’язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб – платників податків); надавати компетентним органам необхідну інформацію (декларації, про відкриття рахунків, про рішення, прийнятих судом або власником) тощо);

2. щодо сплати податків (самостійно й правильно обчислювати суми податкових платежів; вчасно й повним обсягом сплачувати податки; погашати недоїмки);

3. з податкової звітності (вести бухгалтерський облік і вносити виправлення у звітність; вчасно складати звіти і зберігати їх необхідний час; представляти в податкові органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їх вимоги (або обґрунтовувати відмову) тощо).

 

Права платника податків (ст.17) також можна об’єднати в три групи. При цьому, слід відмітити, що порівняно із Законом України «Про систему оподаткування» права платників податків дещо розширились.

Таким чином, згідно із Податковим кодексом платник податків має право:

1. з податкового обліку (представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) у податкових органах); бути присутнім при проведенні податкових перевірок);

2. щодо сплати податків (використовувати податкові пільги; одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит);

3. з податкової звітності (одержувати в податкових органах необхідну інформацію; обирати метод ведення податкового обліку;  представляти податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів; не розголошувати податкову таємницю тощо).

 

Відповідно із ст.19 Кодексу платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності.

 

Податкове законодавство України передбачає сплату податку не тільки самостійно платником податків, але й шляхом утримання податку в джерела виплати, яким виступає особа, що нараховує (виплачує, надає) платникові податків дохід або кошти.

 

Стаття 18 Податкового кодексу України надане чітке визначення поняття «Податковий агент». Це особа, на яку Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

 

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

 

Вкрай важливо розуміти різницю між  «Податковим агентом» та «Представником платника податків». Якщо податковий представник діє на підставі угоди, рішення компетентного органу або загального закону, то в основі діяльності агента лежить норма закону, що делегує йому особливі повноваження.

 

До обов’язків податкових агентів належать обов’язки:

1. правильного й своєчасного обчислення й утримання сум податків та зборів з коштів платників податків;

2. своєчасного перерахування цих коштів у відповідні бюджети.

 

Ці обов’язки деталізуються додатковими обов’язками податкових агентів щодо:

1. здійснення обліку доходів платників податків, утриманих і перерахованих у бюджети;

2. надання в податковий орган документів і інформації, необхідних для здійснення контролю за платником податків;

3. надання в податковий орган інформації про неможливість утримання податку в платника податків і сумах заборгованості останнього.

 

Використання інституту податкових агентів можливо за декількома видами податків, але не виключно:

1. при сплаті податку з доходів фізичних осіб податковими агентами виступають підприємства, установи, організації, приватні підприємці, які здійснюють виплату доходів фізичним особам;

2. при сплаті податку на прибуток підприємств іноземними юридичними особами, де податкові агенти виступають українські підприємства й організації, які здійснюють виплату доходів іноземним юридичним особам;

3. відносно новим є статус податкового агента при сплаті акцизного податку.

 

Одночасно з правами та обов’язками платників податків Кодексом визначено й права і обов’язки органів ДПС.

 

Перелік дій органів державної податкової службою, на які її фахівці мають право, наведено у ст.20 Кодексу.

 

Як і раніше основним обов’язком податкових органів є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства.

 

При цьому, повноваження податкових органів можна класифікувати за складовими податкового обов’язку:

1. щодо обов’язку з податкового обліку (повноваження податкових органів з обліку платників податків; одержання безоплатно необхідних відомостей для ведення відповідних реєстрів від платників податків, фінансових установ, органів державної влади; прийняття рішення про зміну основного місця обліку та переведення великих платників податків на облік у спеціалізовані органи державної податкової служби та знімати їх з обліку й переводити до інших органів державної податкової служби; повноваження з розрахунку окладних податків тощо);

2. щодо обов’язку зі сплати податків (повноваження щодо надання відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань, а також прийняття рішення про списання безнадійного боргу; щодо стягнення з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пені за несвоєчасне виконання ними рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів (за кожний день прострочення, включаючи день сплати);

3. щодо обов’язку з податкової звітності (повноваження щодо проведення документальних перевірок на підставі документів податкової звітності тощо) та ін.

 

Багато в чому визначення прав органів державної податкової служби в цьому Кодексі співпадає з редакцією Закону України вiд 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні». При цьому зберігається і розмежування прав на два блоки:

1. права, які надаються посадовим особам органів державної податкової служби;

2. права, які надаються головам державних податкових адміністрацій, начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.

 

Підставою розмежування на такі блоки прав є режим реалізації повноважень органів державної податкової служби: безпосередньо при здійсненні податкового контролю, з’ясуванні різних обставин під час спілкування з платником (реалізується в діях посадових осіб) та реалізація представницьких функцій у діяльності органів державної податкової служби, коли права цих органів виходять за межі відносин з платником або коли податковими органами реалізуються примусові заходи.

 

Слід звернути увагу на те, що права, передбачені підпунктами 20.1.1 - 20.1.11, 20.1.23 - 20.1.26, 20.1.29 - 20.1.31, надаються посадовим особам органів державної податкової служби, а права, передбачені підпунктами 20.1.12 - 20.1.22, 20.1.27 - 20.1.28, 20.1.32 - 20.1.40 цієї статті, надаються головам державних податкових адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.

 

Посадовою особою контролюючих органів є особа, яка має постійне, тимчасове чи спеціальне повноваження здійснювати функції представника влади у відносинах оподаткування. З метою управління та здійснення контролю за справлянням податків та зборів держава делегує посадовим особам контролюючих органів владні повноваження, можливість представляти суб’єкта владних повноважень у сфері оподаткування.

Так, відповідно до ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані:

1. дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами;

2. забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;

3. забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень;

4. не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

5. коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності;

6. не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи;

7. надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом.

 

При цьому слід враховувати той факт, що шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органом.

 

Довідково: Згідно із ст. 2 Закону України «Про державну службу» посадовими особами вважаються керівники, заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено право здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

 

Визначення «Об’єкта оподаткування» наведено у ст.22 Податкового кодексу України.

 

Так, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

 

Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об’єктів оподаткування, а виділяє найпоширеніші з них, залишаючи перелік відкритим. Так, наприклад, об’єктом оподаткування може виступати фонд оплати праці та ін.

 

Крім того, при характеристиці прибутку як об’єкта оподаткування необхідно мати на увазі, що він відноситься тільки до регулювання оподаткування юридичних осіб. Категорія прибутку не може бути застосована щодо оцінки результатів діяльності фізичних осіб. Це пов’язане з особливостями обліку й визначення (у першу чергу, виходячи із критеріїв бухгалтерського обліку) і зі змістом даного поняття. Відносно фізичних осіб об’єктом оподаткування може виступати тільки дохід, тоді як податкове регулювання діяльності юридичних осіб допускає використання доходу і прибутку

 

Для визначення суми податку, яку необхідно сплатити до бюджету, об’єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скорегувати кількісні характеристики об’єкта оподаткування. На підставі цього податкова база буде істотно відрізнятися від кількісних ознак самого об’єкта оподаткування.

 

Відповідно до ст.23 Податкового кодексу База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

База оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.

 

Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов’язок сплатити податок, тобто об’єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що обумовлює обов’язок сплатити акциз.

 

Використання й розрахунок бази оподаткування припускає певний масштаб. Це робиться при характеристиці об’єкта оподаткування, обранні параметрів його виміру. Вимір об’єкта оподаткування здійснюється за допомогою одиниці оподаткування, що виступає як умовна одиниця, яка надає кількісний вираз базі оподаткування.

 

Відповідно до ст.24 Податкового кодексу Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

 

Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку та обліку податків.

 

Розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування визначається як Ставка податку (ст.25).

 

Як вже було зазначено раніше, ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами й не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зміни податкових ставок, механізми справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть встановлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

 

Ст. 26 Кодексу визначено поняття «Базова (основна) ставка податку» - зокрема, це ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Необхідно мати на увазі, що по деяких податкових платежах про базову податкову ставку можна говорити досить умовно, виходячи з множинності ставок по даному податку (акцизний податок), або враховувати, що при обчисленні одного і того ж самого податку можуть використовуватись декілька базових (основних) ставок.

 

Максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком являється Граничною ставкою податку (ст.27).

 

При цьому, треба враховувати, що гранична межа при встановленні ставки стосується місцевих податків та зборів, коли таким чином обмежується нормотворчість на місцях. Ставки загальнодержавних податків та зборів визначаються законом (при можливості або доцільності закріплення єдиної або підвищеної ставки). Стосовно введення місцевих податків та зборів Верховою Радою України закріплюються такі модельні елементи правового механізму відповідного платежу, за межі яких не можна виходити місцевим радам, запроваджуючи той чи інший місцевий податок чи збір.

 

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

 

Слід зазначити, що подібні ставки потребують змін, тому що інфляційні процеси роблять цей механізм запізнілим. У тих випадках, коли використовуються абсолютні ставки, їх перегляд відбувається досить часто.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування (ст. 28).

Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені цим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному цим Кодексом (п.29.2 ст.29).

 

Обчислення суми податку являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органа щодо визначення суми податку, що здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів, і підлягає сплаті в бюджети (ст.29)..

 

Обчислення податку проходить кілька стадій:

1.   визначення об’єкта оподаткування;

2.   визначення бази оподаткування;

3.   вибір ставки податку;

4.   застосування податкових пільг;

5.   розрахунок суми податку.

 

Як правило, обчислення податку та визначення сум, що підлягають внесенню в бюджети й цільові фонди, є обов’язком платників податків, що деталізується по кожному податку. Однак це не виключає й участі у визначенні сум податку або збору податкового органу. Здійснюється це у випадку прямого делегування йому подібних обов’язків або в ситуаціях, коли платник податків ухиляється від обчислення й сплати податку. Якщо сума податкового обов’язку розраховується контролюючим органом згідно із статтею 54, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, вірогідність і повноту нарахування такої суми, однак відповідає за своєчасне й повне погашення нарахованого податкового обов’язку й має право на оскарження цієї суми.

 

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності й об’єкт оподаткування. Платник податків вправі використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування й у період усього строку її дії. При наданні пільг критерієм повинне бути матеріальне становище суб’єкта оподаткування. Класифікація податкових пільг може здійснюватися за різними принципами.

 

П. 30.9 ст. 30 Кодексу визначає поняття «Податкова пільга» та закріплює порядок надання податкових пільг.

Так, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності відповідних підстав. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

 

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податків та зборів.

 

Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг. Здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

 

Слід відмітити, що нормами Податкового кодексу України передбачена можливість для платника податків відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів (п.30.4 ст.30).

Зазначеної податкової норми до 01.01.11 не існувало.

Відповідності до ст. 67 Конституції України платник податків зобов’язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. Таким чином, своєчасна сплата податків і зборів є одним з основних обов’язків платника податків. З метою реалізації обов’язків платника податків Податковий кодекс України встановлює строки сплати податку (ст.31).

 

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

 

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

За датою виникнення податки можна розділити на:

1.   декадні податки – сплачуються один раз на десять днів;

2.   щомісячні податки – сплачуються один раз на місяць;

3.   щоквартальні податки – сплачуються один раз на квартал;

4.   піврічні податки – сплачуються один раз у півроку;

5.   щорічні податки – сплачуються один раз на рік.

 

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового обов’язку, зазначену в наданій ним податкової декларації, протягом десяти календарних днів, що спливають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім окремих випадків.

 

Зміною строку сплати податку й збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк (ст.32).

Зміна строку не скасовує існуючого й не створює нового обов’язку щодо сплати податку й збору.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

1. відстрочки - перенесення граничного строку сплати повної суми податку на більш пізній строк. Відстрочка щодо сплати податку (збору) може бути представлена по одному або декількох податках. Відповідно до ст. 100 цього Кодексу розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному цим Кодексом;

2. розстрочки - розподіл суми податку на певні частини із встановленням строків сплати цих частин. Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо суми штрафних санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків, згідно з п. 100.4 ст. 100 цього Кодексу, є надання ним доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків;

3. податкового кредиту - визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

 

Ст. 33 Кодексу визначено поняття «Податковий період» - встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

 

Податковий період необхідно відрізняти від звітного періоду. Із самого початку податковий період не пов’язується з періодом формування об’єкта оподаткування. На підставі податкового періоду й особливостей його застосування забезпечується періодичне надходження податків у бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в податковому періоді. Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним законодавчим актом, що закріплює даний податок

 

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Податковим періодом може бути:

   34.1.1. календарний рік;

   34.1.2. календарний квартал;

   34.1.3. календарний місяць;

   34.1.4. календарний день.

 

Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Тому, ст.35 Податкового кодексу України передбачено, що сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі (в готівковій або безготівковій формі) у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

 

Поняття податкового обов’язку є однією із центральних категорій податкового права.

Ст. 36. Кодексу визначено, що Податковий обов'язок це - обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

 

Обов’язок щодо сплати податку або збору виникає, змінюється та припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством (ст.37).

 

Існує чотири підстави припинення податкового обов’язку:

належне виконання податкового обов’язку;

ліквідація юридичної особи – платника податків;

смерть або оголошення особи померлою;

втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.

 

Припинення податкового обов’язку сплатою податку платником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов’язок припиняється належним виконанням. Три інших підстави припинення податкового обов’язку фактично пов’язані з відсутністю особи, зобов’язаної сплачувати податки й збори.

 

Виконання податкового обов’язку в широкому сенсі припускає реалізацію всієї системи обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів (обов’язку щодо обліку, сплати й звітності). У вузькому змісті виконання податкового обов’язку означає своєчасну й повну сплату податків.

 

Відповідно до ст. 38 Податкового кодексу Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

 Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку, або банком на підставі податкової поруки.

Стаття 39 Податкового кодексу України норми якої набирають чинності з 1 січня 2013 року регулює Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Тому на протязі 2011-2012 років для визначення «звичайної ціни» слід застосовувати положення п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

 

(абз.3 ст.1 та п.2) ст.2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України)

 

У Податковому кодексі розмежовано поняття «звичайної ціни» та «ринкової ціни» на товари (роботи, послуги).

 

Визначення звичайної ціни міститься в пп. 14.1.71 цього Кодексу, відповідно до якого під звичайною ціною слід розуміти «ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом».

 

Вважається, що якщо не доведено зворотне, звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, тобто «цін, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах» (пп. 14.1.219. Податкового кодексу).

 

Окремо також визначені поняття «звичайної процентної ставки за депозит (вклад)» та «звичайної ставки проценту за кредит». Таким чином, Податковий кодекс прирівнює звичайну ціну до ціни договору та відповідно ринкової ціни, крім випадків, прямо встановлених цим Кодексом, і якщо не доведено зворотне. Загалом ст. 39 Податкового кодексу розширює положення, які містилися в п. 1.20 Закону «Про оподаткування підприємств».

 

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків:

   а) бартерних операцій;

   б) операцій з пов'язаними особами;

   в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

   г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

 

Визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним із наступних методів:

   а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

   б) ціни перепродажу;

   в) "витрати плюс";

   г) розподілення прибутку;

   ґ) чистого прибутку.

 

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

 

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.