Мобільна версія сайту Контакти
Богодухів - Історія нашого краю
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua
  
 

Відео


 
 

РЕКЛАМА


 

Служив церкві Божій і своєму народу

Автор: alex від 1-02-2016, 09:00
  • 85

12 лютого 1865 року народився Станіславський Олексій Маркіянович, який пізніше стане протоієреєм, політичним та державним діячем, членом фракції правих в Державній Думі ІІІ та ІV скликань.

З раннього дитинства Станіславський полюбив Церкву Божу і відчув у собі бажання служити їй та своєму народу. І це було не випадково. Пізніше отець Олексій розповість своєму духовному сину Борису Голубкову, що в його роду був святий Мелетій, архієпископ Харківський (25 лютого Православна Церква вшановує пам'ять святителя Мелетія, архієпископа Харківського.

Серед святих родом з України був і святитель Мелетій – в миру Михайло Іванович Леонтович. Народився він у селі Старі Санжари,що на Полтавщині (нині Новосанжарський район Полтавської області). Під час хрещення йому дали ім'я Михайло, на честь Архистратига Божого. Дід Михайла і його дядько були священиками, а батько – купець другої гільдії, належав до дворянського стану. Мати Анастасія Іванівна була дочкою протоієрея. Ази світської науки він отримав у батьківському домі. А в 1794 році він вступив до Полтавського парафіяльного училища, яке успішно закінчив за два роки. Подальше його навчання продовжувалося в Катеринославському повітовому училищі (тепер м. Дніпропетровськ), де він також показав відмінні знання і був переведений до Катеринославської духовної семінарії. Все своє життя, на різний посадах, він присвятив служінню Православній церкві. 22 червня 1835 року Святіший Синод перевів Мелетія на Слобідсько-Українську кафедру в м. Харків. Жителі Харкова мали постійну втіху від богослужінь святителя Мелетія і не тільки в неділю і свята, а і в будні дні. Це був істинний подвижник і аскет, всі його шанували, хоча цього він не шукав, всі його боялись, бо бачили його праведність, всі його любили, бо бачили його благочестя і покору, милосердя і любов до ближнього...

У 1840 році в ніч з 28 на 29 лютого наступила блаженна кончина святителя Мелетія. Його тіло було перенесено в Свято-Успенський собор і 5 березня після відправлення чину похорону було віддано землі в усипальниці під Хрестовою церквою в Покровському монастирі.

У 1948 році мощі святителя Мелетія перенесено у Благовіщенський кафедральний собор- Свято-Варваринськийприділ.). Так, що і у Станіславського була благодать Божа молитися за нас грішних.

У 1886 році Олексій Маркіянович закінчив по першому розряду курс в Харківській духовній семінарії, зайнявши п’яте місце в розрядному списку. У тому ж році висвяченийв ієреї. Після закінчення семінарії його призначають настоятелем Покровської церкви в Великій Писарівці Богодухівського повіту, де прослужив 15 років.

У 1901 році митрополит Київський Флавіан призначив Станіславського настоятелем Успенського кафедрального собору м. Богодухова у сані протоієрея, а священиком при соборі був Ступницький Григорій Павлович. У цьому соборі він прослужив 16 років і більше 20 років був головою та діяльним учасником єпархіальних з’їздів у Харкові. Обіймаючи цю посаду, він приклав немало зусиль для будівництванового приміщення для Харківського єпархіального училища. Його зусилля непройшли даром, булозбудовано чудовий будинок з гуртожитком на 1000 осіб.

Одружений, дружина - Аполлінарія Олександрівна (1868-1958 рр.), мав двох доньок - Людмилу та Мілітину. У власному володінні було 33 десятини землі.

Підчас революції 1905 року в Богодухові проводив публічні збори, на яких виступав з патріотичними промовами і закликав народ до порядку та спокою.

20 років був головою Ревізійної комісії та членом Правління Харківського свічкового заводу. Станіславський організував та був замісником голови Богодухівського відділу «Союзу російського народу» (масова патріотична організація чорносотенців, монархічна програма якої містила вимоги поліпшити становище трудящих, позбутися засилля бюрократії, організатором був лікар А. І. Дубровін).

 У 1916 році його вибирають головою комісії, яка займалася закупкою воску та виноградних ділянок у Криму та на Кавказі для виготовлення церковного вина.

Отець Олексій був благочинним церков першого округу Богодухівського повіту і 24 роки спостерігачем церковно-приходських шкіл. Велику роботу провів у Богодухові для будівництва чоловічої гімназії, пізніше якої вибирають почесним попечителем.Також виступав на захист професійної освіти, до якої міністерство народної освіти ставилося недоброзичливо. Отець Олексій вважав її «важнейшим фактором в деле развития сельскохозяйственной культуры среди крестьянских масс». Завдяки його сприянню були організовані дві навчальні ремісничі майстерні - одна в Богодухові, інша у слободі Велика Писарівка, де він був головою комісії з організації діяльності цих майстерень. Читав Закон Божий у старших класах жіночої гімназії. Був вибраним депутатом від духівництва в міську думу і на земські збори. Член комісії по введенню в повіті загальної освіти, пильнував за викладанням Закону Божого в середніх та нижчих навчальних закладах, директор тюремного комітету.

З перших років свого пастирства отець Олексій проявив себе не тільки пастирем душ людських, а й пастирем-будівельником Божих храмів. Цікавлячись будівництвом та іконописом храмів, він пройшов курс Археологічного інституту, щоб вивчити архітектурні стилі храмів та церковного живопису. Набуті знання застосовував  при будівництві нових храмів. Його зусиллями і стараннями побудовані нові храми в слободі Велика Писарівка і в селах Станичне, Забродах і Вінницьких Іванах. У місті Богодухові побудовано новий собор і будинок для членів причти. На території  Богодухівського повіту був головою будівельних церковних комітетів. У 1913 році за його сприянням було створено в Харкові єпархіальне церковно-археологічне товариство та музей. Пізніше Станіславський провів заново іконописну розпис храму в Мар’їному гаю, реставрацію храму в селищі Новогірєєво та відремонтував і реставрував настінний  живопис Покровської церкви в Москві.

Активну участь отець Олексій брав у благоустрою Амвроського сирітського притулку в Дергачах. У притулку містилося близько 100 престарілих священнослужителів і вдів з дітьми. Оскільки засобів для утримання притулку було недостатньо, то з ініціативи отця Олексія, видавалися додаткові  кошти із прибутку свічкового заводу. За його наполяганням значна частина коштів заводу також передавалася на підтримку Емеритальної каси.

Отець Олексій обирався від Харківської губернії у III і IV Державні Думи. Член Ради фракції правих III Державної Думи. У Державній Думі III, IV скликань активно виступав з питань народної освіти, по боротьбі з пияцтвом, допомоги жертвам революційного терору та ін. У IV Думі був доповідачем комісії з народної освіти. У роки Першої світової війни організував у Богодухові лазарет для поранених воїнів, що утримувався виключно на кошти духовенства. Після розколу фракції правих у листопаді 1916 року - молодший товариш голови в групі незалежних правих.

У 1917 році отець Алексій переводиться до Москви, де його призначають настоятелем Князе-Володимирської церкви в Єпархіальному будинку. Тут він прослужив 3 роки. У 1920 році Святіший Патріарх Тихон призначив його настоятелем церкви Несподівана Радість, що в Мар'їному гаю. Прослуживши тут 15 років отець Олексій отримав призначення настоятеля церкви Нерукотворного Спаса в селищі Новогірєєво, де прослужив 7 років.

У 1941 році батюшка служив настоятелем Казанської церкви в Коломенському і в тому ж році був переведений штатним священиком церкви пророка Іллі в Черкізово.

У 1945 р. його призначили настоятелем церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що на Лищіковій горі, де було урочисто відсвятковане 14 жовтня 1946 року 60-річний і в 1951 році 65-річний ювілеї його священнослужіння. У день його 60-літнього священицького служіння від Святішого Патріарха Олексія йому, як проповіднику Слова Божого, було викладено благословення з викладенням ікони св. Іоанна Златоуста, з написом: «За усердную беспорочную 60-летнюю пастырскую службу 1/14 октября 1946 г.».

Від Святішого Патріарха Алексія він мав портрет Його Святості з власноручним написом: «Всечестнейшему протоиерею о.Алексию на молитвенную память в день его Ангела. 12 февраля 1950 г».

Різноманітна, цілеспрямована була діяльність отця Олексія. Де б він не священнодіяв, він всюди залишав глибокий слід своєї невтомної енергії, своєї, натхненої високими християнськими ідеалами праці. Він багато працював безпосередньо у своїй пастирській діяльності, закликаючи своїм натхненним проповідуваним словом паству на шлях християнського життя, пропагував віру православну, захищав у своїй громадській діяльності інтереси Православної Церкви, багато турбот докладав на духовне просвітництво та релігійно-моральне виховання народу.

У роки Вітчизняної війни 1941-1945 років отець Олексій не виїжджав із Москви, весь час залишався на своїй пастирській посаді. Він організував збір коштів на допомогу Червоній Армії і сиротам загиблих воїнів, до цього закликав своїм пастирським патріотичним словом. Його патріотична діяльність підчас війни отримала високу оцінку радянського уряду: нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

За своє багаторічне служіння в церкві у священицькому сані і засвою церковно-громадську діяльність протоієрей Олексій Маркіянович Станіславський мав усі нагороди і заохочення, що засновані для священнослужителів та дано право носити два наперсниххреста.

Як священнослужитель, о.Олексій був суворий і вимогливий, насамперед, до себе самого. Свідомість великої відповідальності перед Богом і Церквою за своє пастирське служіння ніколи не покидало його. Він ретельно готувався до скоєння кожного богослужіння, до виголошення кожної проповіді. Його сумлінність, чесність у адміністративно-господарських справах доходила до педантичності. Він був дбайливий господар і розпорядник церковних засобів.

Помер протоієрей Олексій Маркіянович Станіславський 23 травня 1953 року, похований на Введенському кладовищі в Москві. Парафіяни поставили йому пам'ятник з написом: «Протоієрею Олексію Маркіяновичу Станіславському від громади Покровської церкви».

Пізніше поруч упокоїлися його дружина Аполлінарія та дочка Людмила Істоміна. У сусідній могилі було поховано Мілітину Станіславську.

 

А.М. Волошко,

завідувач сектора культури

районної державної адміністрації

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Наталія Могилевська
 
Історія міського самоврядування
  «БОГОДУХІВ.
З історії міського самоврядування»
 
ГУТЯНСЬКІ ЦУКРОВАРИ
  «ГУТЯНСЬКІ ЦУКРОВАРИ»
Первухінському цукровому заводу – 140 років
 
БОГОДУХІВ - БОЙЄРТАУН
  «БОГОДУХІВ - БОЙЄРТАУН»
Дружба, не обмежена у часі