Мобильная версия сайта Контакты
Маяк - Громадсько-політична газета Богодухівського району  
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 
 Колектив газети Маяк

Новини партнерів


До уваги передплатників


МАЯКгазета, що береже традиції і йде в ногу з часом!

НАМ – 80!

Наша газета – для всіх і кожного!

Передплатна ціна становить:

На місяць: - 5,4 грн;
На квартал:  -16,2 грн;
на півріччя: -  32,4 грн.

Передплатний індекс – 61131.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із
«МАЯКОМ»!

Наша адреса


Громадсько-політична газета"Маяк"
м. Богодухів, вул. Урицького, 19
Телефон: (05758) 3-23-44; (05758) 3-33-28
Ми працюємо щоденно з 8:00 до 17:00

Дороги життя майора Марченка

Опубликована 22-02-2013, 08:00 в розділ Газета "Маяк" » Про людей
  • 0

У всі часи захищати рідну землю було справою честі та гідності мужніх людей, дійсних патріотів своєї країни, святим обов’язком кожного громадянина. Тож День захисника Вітчизни - це всенародне свято. Воно є символом непорушного зв’язку багатьох поколінь захисників Батьківщини та проявом поваги народу до них. У нього славні традиції, за ним стоїть сама історія, сповнена героїки подвигів, яскравих вчинків. У цей день ми віддаємо данину поваги та вдячності тим, хто мужньо й самовіддано захищав нашу рідну землю, хто і в наш час несе відповідальну та нелегку службу. Напередодні свята хотілося б розповісти про чоловіка, який знає з власного досвіду, що таке військова служба та військове життя. Анатолій Іванович Марченко належить до тих, кого в районі знають усі, а найперше – ветерани. Адже він – президент клубу «Ентузіасти», що діє при Богодухівському територіальному центрі. Тож практично щодня він спілкується з людьми, разом готують до свят концертну програму, говорять про наболіле, пригадують минулі роки.

…Життєва стежина Анатолія Івановича розпочалася рівно 74 роки тому в рідному місті Богодухові. Усього у родині Марченків було троє дітей – син і дві доньки. Батько працював на ремонтному заводі, а мати була домогосподаркою. Звичайно, нелегко було батькам підіймати дітей, особливо у повоєнні роки. З раннього дитинства А. І. Марченко зазнав лихоліття, з болем пам’ятає, хоч і фрагментарно, роки війни. Не легше доводилося виживати родині і після війни. Та як не було тяжко і скрутно - сім’я подолала тягар буденності, вижила у період лихоліття.

До школи юний Анатолій ходив залюбки, жадібно тягнувся до знань. Часом нелегко йому доводилося, так як скрутне було фінансове положення, до того ж навчатися необхідно було і сестрам. Та все ж жодних скарг на нелегкі шкільні будні з його боку не було ні тоді, ні зараз. Навпаки, труднощі загартували, сформували стійкість характеру. І це знадобилося йому на подальших життєвих дорогах.

Після закінчення школи А. І. Марченко працював і токарем, і фрезерувальником, одним словом, опанував не одну професію. Коли прийшов час іти в армію, із великим задоволенням став солдатом. Відтак, у 1958 році його забрали до лав Радянської армії, служив у Німеччині (група радянських військ). На той час військова служба була престижною. Отож, радянський солдат 3,5 року гідно ніс службу військового.

Звільнившись з лав Радянської армії, Анатолій Іванович повернувся до батьківської хати, на свою улюблену Богодухівщину. Влаштувався на роботу на ремзавод, працював  токарем, слюсарем. Окрім плідної праці на заводі, брав активну участь у громадському житті міста: був і членом комітету заводу, і членом комітету комсомолу району тощо.

Згодом, за пропозицією комсомолу, А. І. Марченка направили на навчання у місто Київ (63-ті курси політскладу). Закінчивши курси, отримав диплом з відзнакою. А далі розпочалися довгі і яскраві військові життєві дороги.

За направленням Анатолій Іванович їде у м. Мирний (поблизу якого знаходився космодром «Плесецьк») Архангельської області. Виконував обов’язки заступника командира по по-літичній частині. Через рік його призначають командиром роти. Марченко був відповідальною людиною, з високою повагою до нього ставилися колеги. Тому і подальше призначення його начальником штабу було заслужене. Не можна навіть уявити скільки відповідальної роботи йому доводилося виконувати, не говорячи про саму військову дисципліну.

Через деякий проміжок часу А. І. Марченка переводять у м. Ленінськ, що поблизу космодрому «Байконур», Кзил-Ординської області (Казахстан). Про цей період життя чоловіка можна написати цілу книгу. Ті емоції і враження він пам’ятає й до сьогодні.

-Ви собі і уявити не можете, як це на власні очі побачити могутню ракету, її запуск. Коли навкруги все реве і здригається від потужності, а в небо підіймається космічний корабель, - говорить Анатолій Іванович. - Пам’ятаю і знайомство з такими відомими космонавтами, як Г. С. Тітов, О.А. Леонов, Г.М. Гречко, З. Йєн, вечори зустрічей, цікаві і пізнавальні лекції – все це живе у моїй пам’яті.

Набувши певного досвіду, Анатолія Івановича призначають командиром військової будівельної частини (працювали над розбудовою ракетного комплексу «Буран»). Варто зазначити, що яку б посаду не обіймав А. І. Марченко, усе йому вдавалося, бо був людиною відповідальною і працелюбною.

У званні майора А. І. Марченко звільнився у запас. Наш земляк не роздумував, куди їхати і де, як кажуть, осісти. Звичайно ж, повернувся у Богодухів. І тут його руки не знали спочинку, трудився для родини, брав активну участь у громадському житті міста.

Розповідь про майора Марченка була б не повною, якби не сказати про його талант поета, природжений артистизм. Сьогодні Анатолій Іванович має власну збірку віршів, гуморесок. За його ініціативи у територіальному центрі був заснований клуб «Ентузіасти». Без сумніву, А. І. Марченко – це людина активної життєвої позиції.

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.