Мобильная версия сайта Контакты
Маяк - Громадсько-політична газета Богодухівського району  
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 
 Колектив газети Маяк

Новини партнерів


До уваги передплатників


МАЯКгазета, що береже традиції і йде в ногу з часом!

НАМ – 80!

Наша газета – для всіх і кожного!

Передплатна ціна становить:

На місяць: - 5,4 грн;
На квартал:  -16,2 грн;
на півріччя: -  32,4 грн.

Передплатний індекс – 61131.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із
«МАЯКОМ»!

Наша адреса


Громадсько-політична газета"Маяк"
м. Богодухів, вул. Урицького, 19
Телефон: (05758) 3-23-44; (05758) 3-33-28
Ми працюємо щоденно з 8:00 до 17:00

В.Клімов: ”Все, чого я досяг у житті, - заслуга і моїх богодухівських учителів…”

Опубликована 9-06-2011, 20:56 в розділ Газета "Маяк" » Про людей
  • 0
Яка ж все-таки багата богодухівська земля на талановитих людей! Скільки його, нашого цвіту, по всьому світу.

Нещодавно зовсім випадково дізналася, що в Харкові проживає наш земляк-професор, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії, автор багатьох праць В.Ф.Клімов.

Вирішила познайомитися з ним поближче, знайшла по телефону земляка, домовилися про зустріч-і ось я у Харкові. Скромний інтелігентний чоловік одразу викликав симпатію, особливо вразила його непоказна щирість у спілкуванні. Правду ж кажуть, чим людина освіченіша, інтелігентніша - тим вона простіша.

Віталій Федорович справді людина унікальна. Навіть те, що він у свої майже сімдесят тримає в пам’яті всі телефонні номери (і мобільні теж) говорить саме за себе. Він може прочитати сторінку книги і відтворити її дослівно. Можете собі уявити?

Сьогодні В.Ф.Клімов - відома у наукових колах людина. Талановитий випускник ХПІ пройшов шлях від інженера –до -слідника до начальника відділення та старшого наукового співробітника конструкторського бюро. Слід зазначити, що наукова і практична діяльність В.Ф.Клімова пов’язана з розробкою цілої низки напрямків для об’єктів броньованої техніки. Ним розроблена сучасна ефективна багатоступенева система очищення повітря, система охолодження, що забезпечує рух танків без обмежень за швидкісними характеристиками та навантаженню двигуна, систему подолання глибокого броду без попередньої підготовки танка і виходу з нього членів екіпажу. Саме ним розроблено сучасне стендове обладнання та методика випробувань броньованої техніки, у тому числі при навантаженні танків з імітацією високих температур навколишнього середовища до 55 градусів. У 1985 році за розробку автоматизованих систем випробувань танків під навантаженням йому було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.

В.Ф.Клімов є заступником керівника філії кафедри колісних і гусеничних машин НТУ «ХПІ» в КП ХКБМ імені О.О.Морозова, професором кафедри, де з 1996 року викладає курс з теоретичних основ випробувань танків та його складових частин. Віталій Федорович опублікував близько 150 праць, має 36 авторських свідоцтв на винаходи та патенти України, 2 монографії та 7 навчальних посібників. До того ж В.Ф.Клімов – член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки.

Цікаво розповів про свій життєвий шлях сам герой цієї розповіді. Послухаймо його…
- Я завжди з теплотою в серці згадую місто свого дитинства- Богодухів, який дав мені початкове коріння життя. Післявоєнні роки були тяжкими і голодними для всіх. Більшість моїх однолітків залишилися без батьківської уваги. Війна зробила нас напівсиротами. Але в той же час вона навчила не пасувати перед труднощами, яких було дуже багато.

У моєї матері нас було четверо, і кожен її день починався з думки про те, як нас прогодувати. Я й досі дивуюсь: як їй це вдавалося робити?

У шість років я вже «заробляв» своїм розумом. Робив уроки майже всім, хто ходив до першого чи другого класу. Сам же я до школи ще не ходив. Оточення у мене було нестандартне - це район привокзальний і цегельний завод. Війна порушила стандартні уявлення про вікову категорію для школярів, тож найстаршому учню другого класу було 14 років. Хлопці заробляли гроші різними шляхами - продавали дрова, вугілля та інші товари, які вдавалося «знаходити».

У ті часи модними були татуювання. З війни поверталися переважно молоді люди - і для нас вони ставали кумирами. Багато з них були інвалідами, але все одно в них ми бачили своїх рятівників. І сьогодні, коли говорять про категорію «діти війни», я бачу своїх однолітків, майже однорідну масу бідних дітей. Мене, на щастя, обійшла доля бути «розмальованим». Будь-яке татуювання коштувало багатьох днів високої температури і хвороб. Мене берегли. Хто буде робити уроки?

В 1949 році Віталій пішов до школи. Це була початкова школа №62 по вул.Шевченка. До першого класу він не ходив. Учителі перевірили підготовку хлопця і одноголосно заявили- в 1-му класі йому робити нічого. Так Віталій став школярем. У цій школі він навчався до четвертого класу, четвірок ніколи не мав, щороку отримував похвальні листи.
- Найбільш важкою завжди була зима-люті морози, сніг і повна відсутність зимового одягу, - продовжує Віталій Федорович. - Я не знав, що таке рукавиці чи шарф. В 1953 році лікар Шаповалова направила мене на лікування до санаторію. Там добре годували, було тепло. Тож ці два місяці перебування там були для мене казкою.

Наступний етап мого Богодухівського періоду- семирічна школа №5. Тут були свої особливості. По кожному предмету були свої вчителі. Пізніше я зрозумів, що саме цей етап - найбільш важливий у підготовці людини до формування своїх нахилів і здібностей. Напевно, мені пощастило, що мої вчителі були талановитими людьми. У мене весь час було прагнення бути кращим з усіх предметів. І мені це вдавалось, моєю супутницею постійно була оцінка «5». Я не виділяв першочергових і другорядних предметів- всі вони були гідні пізнання і вивчення.

Закінчивши сьомий клас, я пішов до середньої школи №3. Багато моїх однокласників на цьому етапі закінчили своє навчання і пішли переважно до ФЗО (нині технічні училища). Семирічна освіта у ті роки була основною. До середньої школи йшли переважно підготовлені школярі, які бачили перспективу використання своїх здібностей на більш високому рівні.

Хороший «кістяк» досвідчених і молодих учителів третьої школи давав належну підготовку. Потрібно було лише не лінуватися. У цій школі я був і комсоргом, і головою учнівського комітету. Я з великою вдячністю згадую всіх учителів школи, а особливо Ф.С.Астахову, Я.Г.Діброву, Л.П.Пасічник, які заклали в мене фундамент для подальшої наукової діяльності. Школу я закінчив з золотою медаллю. І досить характерним є той факт, що моя мама вперше прийшла до школи на випускний вечір. Вона була неграмотною, але в ті роки вона не була винятком. Народилася вона в 1905 році, і вже в 10 років залишилася сиротою, тож її школою стало саме життя. Я був один, кому вручали золоту медаль, і багато хто заздрив моїй матері. І тільки пізніше я відчув безмежну вдячність своїй матусі за її терплячість і неймовірні зусилля, яких вона докладала, щоб зростити і виховати нас. Згадую, як до кінця навчання в школі держава нам, як напівсиротам, виплачувала грошову допомогу, якої вистачало на один день харчування. Зазвичай мати купувала молоко і варила молочний суп.

Закінчивши школу, я не розмірковував про подальше навчання. Мені з дитинства подобалася техніка. У п’ять років я вже стоячи керував трофейним американським автомобілем. Напевно, це і визначило моє подальше життя. Приїхавши до Харкова вступати, я недовго стояв біля щита зі спеціальностями в ХПІ. Я одразу обрав автотракторний факультет, спеціальність «Автомобілі і трактори».

Всі п’ять вступних іспитів- математику усно і письмово, фізику, твір і іноземну мову Віталій Федорович здав на «5», отримавши в сумі 25 балів і успішно вступив до омріяного інституту. Вже багато років потому під час бесіди з американськими офіцерами, яким В.Ф.Клімов читав курс лекцій, один генерал запитав у нього: “Скажіть, докторе Клімов, Ви отримали освіту в Америці?» На що Віталій Федорович відповів: “Ні, це рівень підготовки, який дає Харківський політехнічний інститут».
- Я завжди з особливим почуттям вдячності долі йду алеями інституту. ХПІ-це образ життя. І це насправді так. На жаль, мені не вдалося прищепити любов до ХПІ своєму синові, він вступив до медичного інституту, а ось внучка закінчила цей навчальний заклад. І теж пишається цим, як і я. Тут більше 15 років я читав лекції студентам. Це ціла епоха, але саме вона слугувала поштовхом до самостійної наукової діяльності. Хоча не секрет, що будь-який вчений-відображення рівня тієї епохи, яка його супроводжує. На третьму курсі навчання мені запропонували перейти до групи за спеціальністю «Гусеничні і колісні машини». Це була епоха «холодної війни». Всі зусилля були спрямовані на випередження всіх країн у військових питаннях- авіація, космос, танки та інша військова техніка. Більш, ніж 50% бюджету країни використовувалось на військові розробки. Галузі народного господарства не мали права використовувати цінні і особливо цінні марки сталі і матеріалів. У кращому випадку їм діставалися чавуни і низькоякісна сталь. Високолеговані сорти сталі, кольорові метали, титан, алюмінієві сплави використовувалися лише в оборонній галузі. Майже вся наука працювала на удосконалення основних зразків військової техніки.

Після закінчення інституту я обрав завод імені Малишева як найбільш перспективний для танкобудівної галузі. Головним конструктором тоді був О.О.Морозов - один із творців легендарного танка Т-34, який зумовив успіх Радянського Союзу у Другій світовій війні. Більше 40 тисяч танків було випущено за роки війни. Більш ніж 300 пам’ятників цьому танку встановлено в різних містах Європи, і у Богодухові теж.

Танк став легендою. Але час цього танка уже пройшов. Потрібні були нові бойові машини. І ми їх створювали. Вперше для танкобудівної галузі створювались інститути, у яких розроблялися нові направлення і реалізовувались сучасні технічні рішення. Про нас не говорили і ніде не писали. Під керівництвом О.О.Морозова я працював 12 років. Саме Морозов допоміг мені стати дослідником і активним учасником створення танка нового покоління. Створений у конструкторському бюро танк Т-64 випередив на 15-20 років всі країни, в яких також працювали над розробкою нових зразків військової техніки.

В.Ф.Клімов розпочав свою трудову діяльність у лютому 1965 року, і вже в вересні цього року йому запропонували стати членом комісії з випробувань танка Т-64 в Туркменії- в умовах пустелі і високої температури. Це була перша поїздка Віталія Федоровича як члена Державної комісії. Більше трьох років довелося йому випробовувати танки в пустелях - Туркменії, Узбекистані, Казахстані.
- Але були ще зими,- веде далі співрозмовник.- Зимою нас цікавили низькі температури. Температури до мінус 40 і нижче були у Сибіру. Райони Кемерово, Новосибірська стали нашими зимовими полігонами. Під час випробувань народжувалися нові конструктивні рішення. Ми постійно удосконалювали раніше виготовлені зразки техніки і створювали нові.

В.Ф.Клімову часто доводилося зустрічатися з видатними особистостями тих часів. Особливо запам’яталися йому зустрічі з Ж.Я.Котіним-головним конструктором важких танків серії ІС ( Йосип Сталін) та КВ (Клімент Ворошилов), О.В.Соічем-директором заводу ім.Малишева, В.С.Старовойтовим-директором головного інституту ВНІІТМ (м. Ленінград), Б.Є. Патоном- президентом НАН України, С.М.Конюховим- генеральним конструктором космічної техніки та багатьома іншими.

Віталій Федорович продовжує:
- Останній 20-річний період епохи Незалежності став справжнім випробуванням для всіх підприємств оборонної галузі. Не минула ця участь і танкобудівельників. Наші танки користувалися попитом за кордоном і менш за все цікавили наш Уряд. Найбільш цікавим був Пакистанський контракт. Пакистанці купили у нас 320 танків Т-80 УД. Це був один з найкращих танків у світовій ієрархії. Але мало хто знає, що пакистанці однією з умов поставили підтвердити, що наш танк здатний виконувати бойові завдання в умовах температур до 55 градусів. Унікальний навантажувальний стенд дозволяв нам відтворювати будь-які режими руху, у тому числі і температуру до 55 градусів.

Слід додати, що саме В.Ф.Клімов розробив цей стенд, саме за розробку стенда з автоматичним збором інформації про танк в процесі випробувань йому була присуджена Державна премія.

Продемонструвавши можливості нашого танка, Пакистан зацікавився теоретичними основами, які дозволяли нашому танку витримувати такі неймовірно важкі умови. Адже всі закордонні аналоги- «Абрамс» (США), «Леопард» (Німеччина), «Леклерк» (Франція) при температурі більше 30 градусів втрачали свої мобільні характеристики. Підтвердженням була операція американської армії під кодовою назвою «Буря в пустелі».

Як розповів наш земляк, 20-річний період Незалежності дав можливість побувати йому у різних країнах –Ірані, Пакистані, Фінляндії, Польщі, Чехії… Там він викладав, брав участь у переговорах…

Сьогодні Віталій Федорович - науковий консультант. Він затребуваний як спеціаліст і учений Радянської формації. Студенти завжди з особливою повагою сприймають не просто викладачів, а людей, які створюють сучасні зразки військової техніки. Українська наука не стоїть на місці, навіть в період недостатньої уваги і фінансування з боку держави, адже є ще справжні патріоти.
- Рівень наших розробок завжди відчувається за тими роботами, які надходять до Комітету з Державних премій, -говорить В.Ф.Клімов, член цього Комітету. -Я часто згадую Богодухів- місто мого дитинства і гордий тим, що це моя Батьківщина. У ті часи ми не знали слів «корупція». Кожний намагався піднятися до певного рівня, щоб вийти із важких життєвих умов. Вдалося це мені зробити чи ні-не можу судити про це. Але я знаю одне, я виходець з Богодухова, міста, який дав мені багато. Все, чого я досяг у житті - заслуга і моїх вчителів, яких я ціную і схиляю перед ними голову.

В.Клімов: ”Все, чого я досяг у житті, - заслуга і моїх богодухівських учителів…”

Вже 50 років по життю супроводжує В.Ф.Клімова його вірна дружина Неля Дмитрівна.
Яка, до речі, теж з Богодухова (у дівоцтві - Білецька).
Віталій Федорович і Неля Дмитрівна прожили півстоліття душа в душу,
адже кохання і доброта перемогли всі труднощі і негаразди на шляху.


В.Клімов: ”Все, чого я досяг у житті, - заслуга і моїх богодухівських учителів…”

Зліва направо: генеральний конструктор бронетанкобудування України М.Д. Борисюк;
В.Ф. Клімов; начальник відділу інституту електрогазозварювання ім. Патона Є.О.
- В.Я. Саєнко, Президент НАН України Б.Є. Патон



Т. ЧЕРНИШОВА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.