Мобильная версия сайта Контакты
Маяк - Громадсько-політична газета Богодухівського району  
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 
 Колектив газети Маяк

Новини партнерів


До уваги передплатників


МАЯКгазета, що береже традиції і йде в ногу з часом!

НАМ – 80!

Наша газета – для всіх і кожного!

Передплатна ціна становить:

На місяць: - 5,4 грн;
На квартал:  -16,2 грн;
на півріччя: -  32,4 грн.

Передплатний індекс – 61131.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із
«МАЯКОМ»!

Наша адреса


Громадсько-політична газета"Маяк"
м. Богодухів, вул. Урицького, 19
Телефон: (05758) 3-23-44; (05758) 3-33-28
Ми працюємо щоденно з 8:00 до 17:00

Співоче диво Слобожанщини

Опубликована 10-12-2016, 11:04 в розділ Газета "Маяк" » Новини
  • 85

Фольклорному колективу з Корбиних Іванів - 30 років

Зараз модно стало говорити про генетику населеного пункту. Тема цікава, бо враховує багато факторів і багато чинників. Це і тривалий період існування, і сталість громади, її єдність і міцність, це і духовність, і традиції, і звичаї, і культурна спадщина. Так от, з генетикою у селі Корбині Івани – все гаразд. Добрих три сотні літ стоїть воно у світлій і сонячній долині, бо колись тут протікала тиха слобожанська річка Івани. Заселялося село українцями, історія не зафіксувала масових переселень ні з села, ні до села. Тож поступово рік за роком, десятиліття за десятиліттям складалися тут міцні підвалини людської спільноти, закони співіснування і культура, яка впродовж віків майже нічого не втрачала, а лише накопичувала пісенні скарби.

Споконвічна тяга до мистецтва, здається, живе в кожному мешканцеві села. Адже якому селянинові прийде в голову думка, щоб на виручені від продажу корови гроші купити на базарі патефон? А от мешканець Корбиних Іванів Леонтій Крамаренко свого часу купив таки патефон з великою мідною трубою і гордо привіз додому, чим добряче здивував дружину, а своїм дітям, які вже почали ходити на вечорниці, а також їхнім ровесникам подарував справжнє свято.

Тут здавна багато працювали і співали хороших пісень, шили розкішні білі кожухи, розписували квітами скрині, ткали тонке полотно і вишивали дрібним хрестиком сорочки. Вишивали так майстерно, що, здавалося, вишивку виткали разом з полотном. І сама вишивку тут була самодостатня і неповторна. Коли на початку 90-х років минулого століття заговорили про образ Берегині на рушниках, довго шукати не довелося. Тоді у районному відділі культури готували виставку вишиванок, і раптом – ось вона, Берегиня з піднятими до неба руками на корбиноіванівському рушнику. Тож не дивно, що й фольклорний колектив, створений у селі ще до проголошення незалежності України, назвали таким милозвучним і всеосяжним словом – Берегиня.

Корбині Івани – одне з небагатьох сіл району, котре ввійшло в історію, як волелюбне і нескорене. Тут довго чинили спротив більшовицькій владі, а вона в свою чергу двічі намагалася знищити село: спочатку репресіями (заарештували навіть священиків, щоб позбавити громаду духовності), потім голодом. Непроста історія наклала відбиток на пісенну творчість колективу «Берегиня». Так задушевно і емоційно ніхто не співав старих козацьких пісень. У виконанні самодіяльних артистів драматичні епізоди з періоду далекої козаччини зливалися з не менш драматичними сторінками історії ХХ сторіччя. А до цього ще й самобутній репертуар, і вишиті сорочки та плахти, які учасники колективу дістали зі старих скринь і подарували їм друге життя. Творчість фольклорного колективу оцінили і в Богодухові, і в Харкові, і в Києві, і навіть в українській діаспорі Канади. До села з рекомендації відділу культури приїздили етнографічні експедиції, вчені і фольклористи. Колектив запрошували до Харкова і Києва, де співочий гурт з Корбиних Іванів виступав не лише на відкритих майданчиках, а й у храмах і концертних залах.

Якось восени 1990 року дві харків’янки - композиторка Лариса Донник і письменниця Олександра Ковальова –  під враженням від почутого співу корбиноіванівців написали філософського вірша і поклали на музику:

У Харкові співають жінки З Богодухівщини.

Їх, може, чує дух Сковороди

І гурт живих ще «націоналістів».

І нагусає ув осіннім листі

Туга-печаль гіркущої звізди,

А місто, розіп’яте між двома

Світами, не зібралося із духом.

Душа його, скорботна, вперто слуха,

І то нічого, що вона німа.

Уста забули мову, але десь

В глибокім сні, прозірливі задумі

Воно вже переборює недугу,

Йому ось-ось розвидни на день.

Так близько степ.

   Там лощина зелена.

І низько-низько стелиться туман.

Густа печаль, густішої нема,

А йти крізь неї солодко і легко.

Колектив розумів, що своєю успішною творчою біографією зобов’язаний двом жінкам-ентузіасткам: Валентині Іванівні Зміївській, яка взяла на себе всю організаційну роботу і була на ту пору завідуючою клубом, і Ганні Марківні Шкарлат, яка була мозковим центром і душею колективу, справжньою берегинею пісенних і звичаєвих надбань. А ще Ганну Марківну називали «ходячою енциклопедією» старожитностей і народного побуту. Завдяки її  пам’яті були відтворені тексти багатьох пісень, а також обряди слобожанського весілля, народин, календарних свят.

Під стать цим двом ентузіасткам були і члени основного ядра пісенного складу колективу: Маланія Прокопівна Берденко, Марія Пилипівна Берденко, Ніна Гордіївна Черепова, Галина Володимирівна Чернишова, Валентина Володимирівна Богданова, Людмила Михайлівна Шкарлат, Віра Прокопівна Супрун, Олександра Прокопівна Ващенко, Ганна Антонівна Синягіна, Клавдія Миколаївна Зміївська, Микола Берденко, Варвара Кирєєва. Незмінним помічником і актором у обрядових виставах був чоловік Валентини Іванівни Зміївської – Євген Григорович. Не всі вони дожили до 30-річного ювілею колективу, але їх значимість і особистий внесок в культурну спадщину Богодухівщини – безцінні. Їхні голоси й сьогодні звучать на аудіо - та відеозаписах. Разом з дорослими у обрядових дійствах брали участь і діти – в основному нащадки великої  родини Берденків. У сьогоднішньому складі «Берегині» першу скрипку, як кажуть у народі, виконують сестри Валентина Володимирівна Богданова (керівник гурту)  і Галина Володимирівна Чернишова. Їхніми чудовими голосами завжди захоплювалися поціновувачі народної пісні.

Розповідаючи про зоряний час фольклорного колективу з Корбиних Іванів, не можна не згадати тодішнього директора радгоспу «Ульянівський» Сергія Васильовича Гаврика – щирого вболівальника цього колективу, покровителя і мудрого керівника, який завжди підтримував самобутніх аматорів, надавав транспорт для далеких і близьких творчих мандрівок, всіляко їх заохочував. Вдячні йому учасники «Берегині» й сьогодні.

Така вже генетика Корбиних Іванів. Найбільшою бідою в селі вважалося опинитися на чужині, розірвати зв’язок із громадою. Про це і в пісні, яка краяла серце не одному слухачеві:

Ой не шуми, луже,

Осокою дуже,

Не завдавай жалю,

Що я  в чужім краю.

Окрім володіння чудовими голосами і артистичними якостями, аматори з «Берегині» завжди залишалися привітними, щирими і добросердними, навіть на піку своєї популярності. Тут панував дух взаєморозуміння, стале відношення до пісні, до репертуару, до спільних уподобань. Тут роками і десятиліттями читають улюблену газету «Маяк», хай навіть якщо доводиться виписувати на кілька дворів, але, як стверджує Валентина Іванівна Зміївська, залишаються вірними їй назавжди.

Тож прийміть, вельмишановні БЕРЕГИНІ, через вашу улюблену газету найщиріші вітання з 30-річним ювілеєм вашого чудового колективу і найщиріші побажання здоров’я, щастя, довголіття і нових пісенних перемог. Бо в таких селах, як ваше, якщо щось хороше народилося, ніколи не піде в забуття. Генетика не дозволить!

Обряд "Слобожанського весілля", відеозапис якого поїхав через океан до Канади.

 

З щирою повагою,

Наталія Могилевська,

інспектор районного відділу

культури 1988-1995 рр.

 

 


                                                                       Пісні передаються з покоління в покоління…         
Хто не знає колектив «Берегиня» у районі? Кілька років тому мені особисто вдалося поспілкуватися з його учасниками. Ось що розповіли жіночки:
 - В далекому 1987 році наш колектив утворився, а об‘єднала земляків  знатна – співуча родина Берденків. В сімейному ансамблі було шість чоловік, дорослих і дітей: Жанна, Ріта, Леся і Таня. Наймолодшій було тоді 7 років. Зараз вони усі виросли, у них є свої діти, і вони тепер співають їм, бо в цій родині передаються пісні з покоління в покоління - до онуків та правнуків.
У старих записах збереглися спогади корбино-іванівських «берегинь»: «У нашому колективі найстаршою була Анна Миколаївна Шкарлат, на той час їй було 80 років. Вона нас учила, часто розповідала, як малою ходила до церкви зі своєю бабусею. В селі колись було дві церкви. Саме вона нас навчила духовних пісень, церковних колядок, і ми досі їх пам’ятаємо, бо ходимо й зараз на Різдво з зіркою і колядуємо...»
«Ми гостей зустрічаємо обрядом, піснями. Жайворонкова пісня лине з гори. Співають дівчата, село прославляють. Наші Корбині милі- Слобожанські краї» - співали жіночки.
Спочатку співали в своєму селі, радували жителів села, а потім почалися виїзди в сусідні села, район, Харків, Сумську обл. Пригадують, як на той час керуючим села був П.К.Мелянюк і чарівна-жінка бухгалтер Т.І.Князева. «Це ті керівники, які дуже нам допомагали, вони цікавилися нашими виступами, вони гордилися, що в селі є такий фольклорний колектив, де ми зберігали свої звичаї та обряди. Хоч пройшли роки, а їм низький за це уклін, - говорять жіночки. - Велике спасибі і нашому директору С.В.Гаврику, він жодного разу не відмовив нам ні в чому. На поїздку до Києва виділяв кошти, учасникам навіть давав продукти. А як дізнався, що нас готують до Канади - виділив кошти на придбання фольклорних костюмів, які і зараз у нас зберігаються».
Згодом прийшла працювати в бібліотеку талановита жінка Людмила Федорівна. Про неї теж у «берегинь» лишилися добрі спогади. «Вона одразу полюбила клубну роботу, з нею було легко працювати. Пліч-опліч працювали з нею 18 років, складали сценарій, і навіть самі складали вірші, - залишилося  у «кореспондентських записах». – Саме з нею ми створили і своєрідний музей, де зберігаються наші нагороди, подяки, вишиті полотняні сорочки, народні інструменти і різні предмети ужитку».
Наші Корбини славні врожаєм пшениці, трударі тут невтомні, з зорею встають, тут, і соняшник квітне, і гречка біліє, буряки килимами на цукор ростуть.
Ці рядки написали члени колективу разом зі своїм бібліотекарем.
- Перший концерт ми готували на День працівників сільського господарства, бо тоді нагороджували тракториста В.І.Турчака (нині покійного) орденом Праці, і виконали ми його улюблену пісню «Ой коні, ви коні стальні». Пісню підхопив увесь зал, - з сумом згадує колишній керівник Корбино-Іванівського клубу В.І.Зміївська. - Вітали передових доярок на той час: Раїсу Зміївську, М.Капліцьку, Р.Зміївську, Л.Прохорову, хліборобів: В. Задорожню, А. Михайлюченко, Є.Зміївську, М. Супрун. Це трудівники нашого села, всі вони мешкають тут, їм зараз 75-85 років. Щастя їм, здоров’я, успіхів усім…
 

 

 

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.