Мобильная версия сайта Контакты
Маяк - Громадсько-політична газета Богодухівського району  
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 
 Колектив газети Маяк

Новини партнерів


До уваги передплатників


МАЯКгазета, що береже традиції і йде в ногу з часом!

НАМ – 80!

Наша газета – для всіх і кожного!

Передплатна ціна становить:

На місяць: - 5,4 грн;
На квартал:  -16,2 грн;
на півріччя: -  32,4 грн.

Передплатний індекс – 61131.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із
«МАЯКОМ»!

Наша адреса


Громадсько-політична газета"Маяк"
м. Богодухів, вул. Урицького, 19
Телефон: (05758) 3-23-44; (05758) 3-33-28
Ми працюємо щоденно з 8:00 до 17:00

ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ ПО-БОГОДУХІВСЬКИ. Чи приживеться?!

Опубликована 26-09-2016, 09:00 в розділ Газета "Маяк" » Новини
  • 85

Якби мені років зо 5 тому хтось сказав, що у нас на Богодухівщині буде започатковано, нехай і в своєрідній формі, зелений туризм, я б не те що посміхнулася в душі у відповідь, я би просто в вічі розсміялася цій людині. Який туризм у нас? Такий собі скептицизм-недовіра і недооцінювання власного рідного краю. А марно. Нещодавно побачила на власні очі, що ця ідея має право на життя. Навіть більше – приносити прибуток. Але про все по черзі.

Спочатку поясню, що таке той «зелений туризм». За визначенням, які подаються у всесвітній мережі, «сільський зелений туризм - це проведення вільного часу в сільському середовищі, якому притаманна відповідна забудова, сільський побут, мальовничий ландшафт і под. Зелений він тому, що туристичні заняття у вигляді пішохідних і кінних прогулянок, спортивних та оздоровчих подорожей (навіть полювання і рибальство) відбуваються у сільській місцевості серед живої зеленої природи. Це діяльність, поєднана із сільськогосподарськими роботами, знайомством із життям невеликих поселень, пішими екскурсіями, вивченням флори і фауни, заняттям річковим спортом і под...». Ну про кінні прогулянки мови поки що не вестимемо, як і про щось захмарне, що не характерно для нашого краю. Але відпочинок у сільській місцевості – це про нас. Певно що про нього з наших земляків мріє не багато. Більшості люду до душі море, гори, закордон. Ну власне це нам, ж ителям Богодухівщини, ну ніяк не зрозуміти такий зелений туризм, бо ж самі живемо тут, в розмаїтті природи, працюємо на землі. Тому нам не відпочивати так треба, а заробляти на цьому. Прочитавши ці рядки, хтось посміхнеться: про який прибуток мова?! Кажу – сама так само зробила б. Але на власні очі бачила, що це не просто слова.

Герой моєї розповіді – пан Роман. Дамо йому прізвище Кмітливий (бо ж з нас не кожен додумався б до цієї ідеї), і яка різниця – як звати цього чоловіка?! Будемо говорити про саму ідею, що він втілює в життя. Свого часу,вже чимало років тому, ще до усіляких криз, він, житель Харкова, прикупив в одному із сіл Богодухівського району хатку. Без зручностей, навіть без газового опалення. Але будинок не доживав останні роки, а був у доволі гарному стані. Природа поруч – замилуєшся. Все потопає в зелені, ліс, водойма. Приїжджав сюди з сім’єю, відпочивали. Минулого року обставини склалися так, що робота у мегаполісі майже не давала вільного часу. Будинок простоював, чекаючи господарів. Навідатися в село вдалося лише декілька разів. Цього року – історія така ж. То Роман вирішив ризикнути і реалізувати задум про зелений туризм, зробити з будиночка такий собі «гостьовий дім».  Трішки ремонту та роботи на землі, і господа готова приймати гостей з міста. Саме з міста і тільки, хоча можна було б здати приміром за невеличку плату такий дім для постійного проживання комусь з місцевих. Ні. Як говорить Роман, хотілося «креативно» підійти до цього питання. Розмістив оголошення в інтернеті про можливість попрацювати і відпочити в селі. Охочі не змусили себе чекати.

- Сам не очікував, що так швидко знайдуться люди, які хотіли саме відпочити б у селі, ближче до природи, і доглядати таке-сяке господарство ( знову таки – господарство – це «фішка», все має бути як на сільському подвір’ї. Але за бажанням – якщо охочих годувати курей не було – приходили за домовленістю сусіди. Та саме вони, півень та курочки, створювали своєрідний «антураж». Однак скажу чесно – охочі були, бо ж тоді вони могли забирати яйця для власних потреб, а не сусіди. А що там годувати курей? Вони ж не корова. Та в цім питанні у кожного свій підхід і політ фантазії. Можна й без птиці та господарства реалізувати задум). - Сусідам також «плюс» - мають змогу продати продукцію, вирощену власноруч, - розповідає Роман. - Натуральні продукти завжди користуються попитом у містян, які мають змогу все купити у виробника, а не через треті руки.

Хоча особисто мені, автору статті, це б здалося ризикованим – здавати будинок аби кому,варто подумати про сусідів. Можна ж наткнутися і на непорядних людей. А пан Кмітливий говорить, що перш ніж здати будинок, зустрічається з клієнтами, обговорює всі тонкощі перебування в селі і сам, особисто, зустрічає їх на господарстві, заселяє. Щоб не було такого, що домовляються одні, а живуть інші, невідомі, особи. Перші прибутки Роман уже отримав. Виявляється охочих у Харкові відпочити в селі аж забагато, вже й черга є. Бо не у кожного є дача, куди можна поїхати з дітьми у відпустку чи вихідного дня. Не у всіх є і фінанси зараз,щоб організувати відпочинок іншого рівня. Тож люди не цураються їхати в село.

Вдалося поспілкуватися і з Аліною, молодою мамою, яка поселилася в цім будиночку на певний термін:

 - Не страшно було отак їхати внікуди з малям? – запитую. - Адже особливих умов, як у місті, тут нема?..

- Знаєте, я все життя була у місті. В мене не було бабусі, яка б жила у селі, я не їздила на канікули, як більшість моїх однокласників, до області відпочивати. Тож я хочу, щоб моя дитина знала, що життя є й за межами міста, чула, як співають пташки, бачила, як працюють люди на землі, звідки беруться картопля і хліб, а не споглядала асфальт через пластикове вікно. Що немає мегазручностоей – це не відчувається, бо ж ми не жити, а відпочивати сюди приїхали. Хоча і вода, і навіть кондиціонер є в будинку. Який тут край – бачили на фото, що були викладені в мережі інтернет. Господар не обдурив. Та й гроші не такі великі, щоб дурити за них людей, тому повірили Роману й приїхали. Наші сподівання не те що оправдовані, а навіть більше. Я певна, що ми не останній раз тут, хоча й зараз ми приїхали на немалий термін.

 - Наразі задоволені і купці, і продавці, як-то кажуть, - ділиться Роман. – Власне до всього потрібен підхід і грамотна організація, бо є тонкощі, які слід вивчити і цім питанні. А взагалі стільки будинків у цьому ж селі простоює, а можна було б отримувати з них гроші.

Мені теж подумалося про запустілі хати на Богодухівщині. Стільки їх – не перелічити. Та ж сама Миролюбівка, до якої й стежки-дороги вже заростають, Щербаки, Павлово, Байрак… Та що говорити, у кожному селі, куди не кинь, їх стоїть стільки, що годі й рахувати. Не у кожного вже й господарі знайдуться. Але є ж і ті, у яких є власники. Просто лишень вони не навідуються в село. Бо ж навпаки утікають від сільського життя в місто. Певно що суть наша людська така – «добре там, де нас нема». А ці господи могли б бути об’єктами зеленого туризму, приносити прибуток і господарям і односельчанам. Але поки що про це тільки мріяти можна. Не кожен схоче займатися цим, ризикувати і т.д. Якоюсь мірою приємно, що є люди, які не бояться труднощів і започатковують у нас новий вид діяльності, оживляють будинки, подвір’я, нашу рідну Богодухівщину. Тож, дорогі земляки, думайте і дійте!

                                                                                          Інна КІЗІЛОВА

 

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.