Мобильная версия сайта Контакты
Маяк - Громадсько-політична газета Богодухівського району  
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 
 Колектив газети Маяк

Новини партнерів


До уваги передплатників


МАЯКгазета, що береже традиції і йде в ногу з часом!

НАМ – 80!

Наша газета – для всіх і кожного!

Передплатна ціна становить:

На місяць: - 5,4 грн;
На квартал:  -16,2 грн;
на півріччя: -  32,4 грн.

Передплатний індекс – 61131.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із
«МАЯКОМ»!

Наша адреса


Громадсько-політична газета"Маяк"
м. Богодухів, вул. Урицького, 19
Телефон: (05758) 3-23-44; (05758) 3-33-28
Ми працюємо щоденно з 8:00 до 17:00

Їх героїчний подвиг незабутий

Автор: alex від 21-09-2012, 13:10
  • 0

З кожним роком усе далі відходять від нас події Великої Вітчизняної війни. Давно розорено траншеї i засипано окопи, все більше учасників та свідків тих страшних подій відходить у вічність та людська пам’ять знову i знову повертається до минулого. Що звідане i пережите - не забудеться ніколи. Час – нещадний, але об’єктивний суддя історії. Історія Великої Вітчизняної війни належить до найбільш популярних періодів минулого століття, її події постійно привертають до себе увагу. Скільки б не змінювалося поколінь на Землі, вони повинні знати, що таке фашизм, яких мук і страждань завдав він народам Європи, скільки жертв зазнав наш народ у битві з ним. Нащадки повинні пишатися подвигом воїнів, які розгромили найгрізнішу на той час армію у світі. Це подвиг, якого не знала історія.

У перші дні Великої Вітчизняної війни мільйони наших співвітчизників, сповнені глибоким почуттям відданості, безмежної любові до Вітчизни, незламного патріотизму та ненависті до ворога, встали на захист рідної країни, мирне життя якої перервалося в одну мить, о четвертій годині ранку 22 червня 1941 р.

Скрізь розгорнулася масова агітаційна та організаційна робота щодо забезпечення своєчасної мобілізації військовозобов’язаних та добровольців до лав Червоної Армії.

Досить стрімко ширився, ріс та міцнів партизанський рух на територіях, окупованих фашистськими загарбниками.

Якщо до початку окупації території Харківської області фашистськими загарбниками, за сприянням обкому КП(б)У було створено 15 партизанських загонів загальною кількістю 399 чоловік, то на початок окупації (20 вересня 1941 р.) їх кількість збільшилася майже в 5 разів і склала 85 партизанських загонів загальною кількістю 3 062 чоловіки (зі звіту Харківського обкому КП(б)У за вересень 1942 р. «Про організацію партійного підпілля, партизанських загонів та бойових дій партизан у тилу ворога», що зберігається в Держархіві Харківської області).

Діяти партизанським загонам на Харківщині судилося в складних умовах: по-перше, через територію області упродовж тривалого часу проходила лінія фронту, на якій зосереджувалась велика кількість ворожих військ, по-друге, були відсутні великі лісові масиви, де безпечно могли б розміститися партизанські угрупування. Саме ці обставини й визначали особливості їх бойової діяльності. Партизанські загони, які діяли на території Харківської області, були невеликі за своїм складом. Між тим, наші земляки діяли в партизанських загонах інших областей. Так, наш земляк Кузьма Сидорович Трипілець, командир Червоної Армії, воював у партизанській бригаді «Дяді Колі» (командир Микола Войтенко), що діяла на території Мінської області. У селі Ікони, у шкільному музеї зберігається токарний верстат, на якому Трипілець виготовляв і обробляв деталі бойової зброї для партизан протягом 1943-1944 років. Загинув відважний воїн на білоруській землі смертю хоробрих у 1944 році.

У м. Богодухові залишилася сім’я: дружина Зінаїда Болеславівна та четверо дітей-два сини і дві доньки. Наприкінці 60-х років сім’я переїхала до м.Маршанська Тамбовської області.

У жовтні 1941 року керівництво УНКВС по Харківській обласні створило  із працівників НКВС партизанський загін в кількості 35 чоловік. Командиром було призначено Івана Миколайовича Кулішова. Постійним місцем дії загону були затверджені Чугуївський, Печенізький, Старосалтівський та Вовчанський райони області. Та 9 січня 1942 року загін заняв с. Кручик. Пробули партизани в селі до темноти, залишили трьох хворих. У цьому селі від загону відокремилася група богодухівських партизан в кількості 8 чоловік під командуванням М. П. Руденка (голова Сіннянської сільради). Один із богодухівських партизан Давид Павлович Кравченко (голова колгоспу імені ХТЗ – с.Кленове),  незважаючи на велике обмороження, продовжував йти із загоном. Лише після наказу командира залишився у пасічника Первухінського дитячого санаторію ім. 8 Березня. Пізніше, 27 січня 1942 року,  Д. П. Кравченка було повішено поліцаєм Тимофієм Какасенком в Богодухові на пл. Радянській, а також командира Михайла Петровича Руденка та партизана Захара Федоровича Тищенка.

Залишаючи Богодухівський район, загін 10 січня 1942 року знищив в Первухінському радгоспі велику продовольчу базу ворога.

У районі Гутянського лісництва командир Кулішов організував диверсійну групу  із робітників лісгоспу під керівництвом лісничого Лупушко, яка в подальшому проводила велику розвідницьку роботу.

16 січня 1942 року в Гутянському лісництві загін Кулішова зустрівся з партизанським загоном Героя Радянського Союзу Копьонкіна, в з’єднанні якого влаштували засаду в Первухінському радгоспі і розгромили великий карательний загін німців. У ході цього бою ворог поніс втрати вбитими та пораненими до 35 чоловік.

Після одноденного відпочинку в Шарівському санаторії загони Копьонкіна та Кулішова ввійшли на територію Валківського району.

9 лютого 1942 року загони Кулішова і Копьонкіна перейшли лінію фронту і з’єдналися з військами Червоної Армії.

За завданням Харківського обкому ЛКСМУ для роботи на тимчасово окупованій території Богодухівського району було залишено секретарем підпільного РК ЛКСМУ Федора Павловича Ситника (1910 р.н.), який працював заввідділом Богодухівського райкому партії. До складу підпільного райкому комсомолу входили Митрофан Афанасійович Кириленко та Міля Назарівна Подоляка.

У жовтні 1941 року підпільний райком комсомолу  організував у с. Полкова Микитівка комсомольську організацію, керівником якої став М.А. Кириленко, а в січні 1942 року було організовано другу комсомольську організацію під керівництвом М.Н. Подоляки.

Значну допомогу надавали підпільні комсомольські організації пораненим червоноармійцям.

13 жовтня 1941 року фашистські війська ввійшли до Богодухова. Радянські війська ще залишалися на вулиці Урицького, а фашисти вже підходили до електростанції. Одна із підвод і сім солдат біля приміщення старого універмагу потрапили до фашистів. Солдат кинув зв’язку гранат, поранив декілька фашистів, але загинув і сам. Скориставшись метушнею, старшина цього підрозділу втік і повернувся до будинку №8 на вулиці Урицького. Сестри Климченко і Варвара Петрівна Турчан переодягли його та почали думати, як врятувати солдат, що потрапили до полону. Треба було поспішати, адже комендант наказав вранці всіх військовополонених розстріляти. Жінки знайшли цивільний одяг, взуття і пішли до комендатури, що розмістилася в приміщенні теперішньої прокуратури. Поки старшина розмовляв з поліцаями, дівчата встигли передати одяг і записку солдатам.

… Повернулися додому жінки на світанку стомлені, але задоволені: вони допомогли втекти солдатам через Залужок в сосновий ліс, де ще залишалися наші війська.

Сестри Климченко продовжували допомагати полоненим солдатам: варили їжу, збирали одяг, білизну, а хлопчики-підлітки допомагали передавати це полоненим. Найактивнішими були Федя Ковалівський та Віктор Церковний.

Велику допомогу полоненим надавала М.Ю.Солодовник, яка була залишена райкомом партії для підпільної роботи на окупованій території. Вона добре знала німецьку мову, їй вдалося влаштуватися перекладачем в поліцію. Вона тримала підпільників у курсі всіх планів окупаційних властей. А також забезпечувала радянських солдат німецькими паспортами. За короткий строк вона видала 47 таких паспортів.

Жовтень 1941 року видався дуже холодним і дощовим. Окупанти пригнали до колгоспної конюшні села Новоселівка декілька десятків радянських військовополонених. Місцеві жителі як могли допомагали полоненим: розкладали на дорозі, по якій гнали в’язнів на роботу, моркву, варену картоплю, хліб, а згодом великій групі полонених вдалося втекти до лісу.

Комсомольці селища Шарівка Олександр Салащенко, Іван Харченко, Павло Цапенко, Олександр Білоконенко не були зараховані до партизанського загону. Та вони добре знали колишнього механіка Шарівського спиртозаводу, секретаря парторганізації Івана Петровича Гарника, що був комісаром партизанського загону Михайла Івановича Золотарьова. Хлопці допомагали партизанам збирати дані про розміщення  противника, розповсюджували листівки. За доносом були схоплені і у 1942 році повішені поліцаями в рідному селищі.

Подвиги загиблих та тих, хто зустрів Перемогу – неперевершені. Низький уклін усім, хто дарував нам щастя жити на Землі в мирі й злагоді сьогодні, завтра й назавжди.

                 

                                                

А.Волошко,

начальник відділу культури і туризму РДА

 

 

Вітання ветеранам

 

Вячеслав Вікторович Масловський (на фото) – голова Харківської обласної організації колишніх партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни – вітає  ветеранів Богодухівщини з Днем партизанської слави:

- Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом, відновленням історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали.

Це – свято людей сильних духом і з чистою совістю, котрі не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

Щиро бажаю вам міцного здоров’я, щастя, сімейного затишку та добробуту, активної участі у патріотичному вихованні підростаючого покоління! Вірте у краще майбутнє і  не занепадайте духом.

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.