Мобильная версия сайта Контакты
Маяк - Громадсько-політична газета Богодухівського району  
 
Мы рады видеть Вас на портале Bogodukhov-City.com.ua

Пошук по сайту

 
 Колектив газети Маяк

Новини партнерів


До уваги передплатників


МАЯКгазета, що береже традиції і йде в ногу з часом!

НАМ – 80!

Наша газета – для всіх і кожного!

Передплатна ціна становить:

На місяць: - 5,4 грн;
На квартал:  -16,2 грн;
на півріччя: -  32,4 грн.

Передплатний індекс – 61131.


Передплату приймають усі відділення зв’язку “Укрпошти” та листоноші.
Запрошуємо наших читачів передплатити свою улюблену газету.
Залишайтеся із
«МАЯКОМ»!

Наша адреса


Громадсько-політична газета"Маяк"
м. Богодухів, вул. Урицького, 19
Телефон: (05758) 3-23-44; (05758) 3-33-28
Ми працюємо щоденно з 8:00 до 17:00

Моя рідна п’ята батарея

Автор: alex від 11-05-2011, 23:08
  • 0
Моя рідна п’ята батарея


Моя історія, я впевнений, нічим не відрізняється від історій тисяч молодих хлопців, які досягли призовного віку і просто виконували свій обов’язок перед Батьківщиною.

Закінчуючи в 1984 році суднобудівний технікум, напередодні захисту, мене, як і всіх моїх друзів, не полишала думка про диплом, і звичайно ж, про армію. Можливо, сьогодні це звучить дещо смішно і наївно, але в той час ніхто не намагався ухилитися або «закосити» від служби в армії. Служба для нас була таким же невід’ємним і не обговорюваних явищем в житті, як навчання, як повноліття, одна із сходинок життя, яку, як не розганяйся, але перестрибнути все одно неможливо.

Привітавши маму з днем народження вранці 13 травня (це день її народження), захопивши зібрані з вечора (як було зазначено в повістці)-ложку, кухоль, мило, рушник, цукор, чай і гроші, вже о 8-00 я стояв перед дверима призовного пункту міста Миколаєва і чекав, поки мене забере Армія. Зі мною були батьки: батько був стриманий і часто тиснув мені руку; мама нервово озиралася, опускала голову і часом плакала. А я розглядав натовп таких же, як і сам, призовників, що збиралися біля воєнкомата, і , побачивши знайомих хлопців, підходив до них, ми розмовляли, обнімалися і прощалися.

Якось несподівано відкрилися ворота, і молоді хлопці, ще напідпитку, бадьоро увійшли у двір військкомату. Так само несподівано ворота закрилися, і ми залишилися за бетонним парканом. Так я потрапив до Армії.

…Розташувавши нас на плацу, бо строєм нас назвати було ще рано, зробивши перекличку, на плац стали виходити військові, переважно офіцер і сержант, стали викрикувати прізвища. Ті, чиї прізвища були названі, виходили, ставали в шеренгу і їх забирали. Тут я дізнався нове значення слів «команда» і «покупці». Ретельно вдивляючись в петлиці «покупців», згадуючи пропущені уроки ПВП (початкової військової підготовки), ми намагалися визначити рід військ, до яких вони належать. Всі дуже боялися сильно засмаглих «покупців», навіть більше, ніж у морській формі. «Покупці» вели з плацу свої «команди».

У другій половині дня, під час чергової переклички, я почув своє прізвище. Схопивши рюкзак, я невміло, але рішуче вийшов на середину плаца до команди, яка тільки-но почала формуватися. «Покупцями» виявилися на диво стрункий і на перший погляд суворий- старший лейтенант Трясунов Юрій Єгорович і справжній чепурун - старший сержант Юхимчук.

Про те, що буду служити в легендарній Богодухівській «учебці», навіть не міг собі уявити. Це був колосальний навчальний центр, «випускниками» якого поповнювалися частини Збройних Сил всього Радянського Союзу. Перше враження про частину таке: величезна кількість однакових людей і розарій біля плацу.

І ось я в новенькій білизні, яка пахне специфічним військовоскладським запахом, в чоботях, халяви яких ще прямі як «аврорівські» труби; тож на ногах, які не згиналися, довелося зробити крок у новий, невідомий світ - я увійшов до казарми. Казарма - мій новий дім-представляв собою величезне світле приміщення, в якому була ідеальна чистота (як потім з’ясувалося, цю чистоту і наводили ми, солдати). Процес прибирання приміщення так і називався: «наводити чистоту». «Наводили» ми її скрізь і постійно. Особливо запам’яталися підлоги, які натиралися натирачем з оригінальною назвою «Машка» (колода на ручці з набитою на неї щіткою для натирання підлоги і металевою болванкою). «Машка»- це був не просто « підлоготер», це була настільки колоритна частина мого нового дому, що ця річ заслуговує особливої уваги. На стандартну фразу всіх новобранців: “Можна?”, звучала не менш стандартна відповідь сержанта про «Машку» ... І завжди, в кожному призові, був «розумник» який, на відміну від більшості призовників, ще не засвоїв всі “принади” прояву ініціативи .... Бадьоро лунала нахабна заява: ”А я б із задоволенням ...” Наступні 30-40 хвилин свого життя він щиро вважав себе жертвою сержантського свавілля, ще не усвідомлюючи, що це всього лише атрибут щоденного «наведення чистоти» …

П’ять з половиною місяців проходив я навчальний курс в п’ятій навчальній батареї, що стала моєю рідною, під командуванням майора Чамари Георгія Борисовича. Офіцера, який заслуговує на солдатську повагу і материнську вдячність. Хотілося б по-доброму згадати чудову людину, вихідця з династії кадрових військових - Чемеровського Геннадія Станіславовича. Він був справжнім прикладом для наслідування. Девіз, яким він керувався в управлінні
підрозділом :«Роби як я!». Дивлячись на нього, у мене перед очима виникав образ Булгаковського поручика Шервинського з «Днів Турбіних».

Після закінчення «учебки», для подальшого проходження служби мене залишили у своєму підрозділі, на посаді командира відділення. З травня 1985 року був призначений на посаду заступника командира взводу. Закінчив службу в червні 1986 року, в званні старшина, виконував обов’язки старшини моєї, п’ятої,батареї.

З повагою,
Олег Олександрович СЕМЕШКО,
м. Миколаїв


ВІД РЕДАКЦІЇ. Ми щиро вдячні Олегу Олександровичу за те, що відгукнувся написати свої спогади для газети. Сподіваємося, їх оцінять і наші читачі. А ще Олег Семешко- чудовий самодіяльний поет, творча особистість. Його поезія говорить сама за себе.


БАГДАДСКАЯ ВЕСНА

Южный ветер подул, подгоняя весну.
Ночь бредёт за окном, только я не усну.
Вновь беру свой альбом и как будто волной
Накатила мне память Багдадской весной.
Вижу строй, и со строя мне в сердце глядят молодые, знакомые лица ребят.
И как будто бы в юность опять окунусь.
И по плацу, под старым каштаном пройдусь.
Вспоминаю, как вместе ходили в наряд. Караул, КПП и конечно Топсклад.
И бывало, порой, через день на ремень,
Но от этого служба и дружба-кремень.
Разбросала судьба нас, как ветер - песок. Кто подался на запад, а кто - на восток.
Не собрать больше вместе, ребята, наш строй,
Только память накатит
Багдадской весной.





Моя родная пятая батарея


Моя история, я уверен, ничем не отличается от историй тысяч молодых парней, достигших призывного возраста и просто выполняли свой долг перед Родиной.

Заканчивая в 1984 году, судостроительный техникум, в преддверии защиты, меня, как и всех моих друзей, не покидала мысли о дипломе, и конечно же об армии. Может быть, сегодня это звучит, смешно и наивно, но никто не пытался отлынивать или «закосить» от службы в армии. Служба, была таким же неотъемлемым и не обсуждаемым явлением в жизни, как учеба, как совершеннолетие, одна из ступенек жизни, которую, как не разгоняйся, но перепрыгнуть всё равно не возможно.

13 мая, утром, поздравив маму с днём рождения (это день её рождения), захватив собранные с вечера (как было указано в повестке), ложку, кружку, мыло, полотенце, сахар, чай и деньги, уже в 8-00 я стоял перед дверью призывного пункта города Николаева и ожидал, пока меня заберёт Армия. Со мной были родители: отец был сдержан и часто жал мне руку; мама, она нервно оглядывалась по сторонам, опускала голову и временами плакала. А я рассматривал собирающеюся толпу таких же как и сам призывников и увидев знакомых ребят, подходил к ним, мы беседовали, обнимались и прощались.

Как-то неожиданно открылись ворота и ёще навеселе, молодые парни бодрясь вошли во двор военкомата. Так же неожиданно ворота закрылись и мы остались за бетонным забором. Так я попал в Армию.

Расположив нас на плацу, ибо строем нас назвать было ещё рано, сделав перекличку, на плац стали выходить военные, обычно офицер и сержант, стали выкрикивать фамилии. Те, чьи фамилии были названы, выходили, строились и их уводили. Здесь я узнал новое значение слов «команда» и «покупатели». Тщательно всматриваясь в пелицы «покупателей», вспоминая пропущенные уроки НВП (начальной военной подготовки) мы старались определить род войск к которым они принадлежат. Все очень боялись сильно загоревших «покупателей» даже больше чем в морской форме. «Покупатели» уводили с плаца свои «команды».

Во второй половине дня, во время очередной перекличке я услышал свою фамилию, схватив свой рюкзак, я неумело, но решительно вышел на середину плаца к начавшей формироваться «команде». «Покупателями» оказались удивительно стройный и на первый взгляд строгий старший лейтенант Трясунов Юрий Егорович и немного щеголеватый - старший сержант Юхимчук.

О том, что буду служить в легендарной Богодуховской «учебке», даже не мог себе представить. Это был колоссальный учебный центр, «выпускниками» которого пополнялись части вооруженных сил Советского союза. Первое впечатление о части, это огромное количество одинаковых людей и РОЗАРИЙ возле плаца.

И вот я в новеньком ХБ, пахнущим специфическим военноскладским запахом, в сапогах, голенище которых, ещё прямые как «авроровские» трубы, и на этих несгибаемых ногах я шагнул в новый, неизвестный мир, я вошёл в казарму. Казарма - мой новый дом, представлял собой огромное светлое помещение, в котором была идеальная чистота, как потом выяснилось, наводимая нами. Процесс приборки помещения так и назывался: «наводить чистоту». Наводили мы её везде и постоянно. Особо запомнились полы, которые натирались полотёром с оригинальным названием – «Машка» (чурбан на ручке с набитой на него щеткой для натирки полов и металлической болванкой). «Машка» это был не просто полотер, это была настолько колоритная часть моего нового дома, что эта вещь заслуживает особого внимания. На стандартную от всех новобранцев фразу "Можно?", следовал не менее стандартный ответ сержанта, про «Машку»... И всегда, в каждом призыве находился «умник» который, в отличие от большинства своих призывников, еще не усвоил все "прелести" проявления инициативы.... Раздавалось бодро нахальное заявление -"А. я бы с удовольствием"... Следующие 30-40 минут своей жизни, он искренне считал себя жертвой сержантского произвола, еще не осознавая, что это всего лишь атрибут ежедневного «наведения чистоты».. :)

Пять с половиной месяцев проходил учебный курс в ставшей моей, пятой учебной батарее, под командованием, майора, Чамары Георгия Борисовича. Офицера, заслуживающего солдатское уважение и материнскую благодарность. Хотелось бы, по-доброму, вспомнить замечательного человека, выходца из династии кадровых военных - Чемеровского Геннадия Станиславовича. Вот кто поистине заслуживает подражания, девиз, которым он пользовался в управлении подразделением – «Делай как я!». Глядя на него, у меня возникал образ Булгаковского поручика Шервинского из Дней Турбиных.

По окончании «учебки», для дальнейшего прохождения службы, был оставлен в своём подразделении, на должности командира отделения. С мая 1985 года был назначен на должность заместителя командира взвода. Закончил службу в июне 1986 года, в звании старшина, исполнял обязанности старшины, моей, пятой батареи батареи.

С уважением, Семешко Олег Александрович.

=>>>Смотреть восьмую новость о воинской части 63148

Обсудить на форуме=>>>



Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.