Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


МИ ПОРИНАЄМО В МИНУЛЕ

Автор: alex від 28-03-2010, 15:33
  • 0
МИ ПОРИНАЄМО В МИНУЛЕ




Я впевнена, що людство має дякувати творцеві за те, що він дарував кожному один з найдорогоцінніших скарбів - пам'ять. Десь там, у нашій свідомості, зберіга­ються картини дитинства, радостей та печалей, перемог та падінь, любові та втрат.
Пам'ять закарбовує образи рідних, близьких людей, події з ними пов'язані. У вдячних серцях є місце і для тих, хто поруч, і для тих, кого вже давно немає на світі. Але деколи пам'ять підводить і на допомогу приходить фото. Мабуть, немає жодної родини, в якій не було хоча б одного фото, яке б не нагадувало про минуле. Ми дивимось на такі знімки і пори­наємо в той небачений світ.
У моєму домі фотографій безліч, не менше їх і у моїх бабусь. В дитинстві я любила розглядати старі альбоми, слухати роз­повіді про рідних, що давно пішли в небуття. Як цікаво диви­тись на пожовклі від часу фотографії ще маленької бабусі та її молодих батьків - моїх прадідів. їх колоритне вбрання інколи викликає посмішку та легкий сум. Як це було давно! А в очах моїх ро­дичів, які дивляться з фотографії, і досі світиться вічна молодість та мудрість. Я знаю тепер, як їх усіх звали, який життєвий шлях пройш­ли вони і яку пам'ять про себе зали­шили.
Якось у старому, майже зруйно­ваному будинку своєї вже помер­лої прабабусі я знайшла старий - престарий альбом з незнайомими досі мені фотографіями людей у військовій формі. Альбом був зроб­лений власноруч і обтягнутий тка­ниною зі старої шинелі, що втрати­ла колір і міцність від часу. Цьому альбомові більше 50 років. Бабуся взяла в руки забуте фото, і на її очі навернулися сльо­зи. На нас дивилось приємне молоде обличчя солдата - ба­бусиного старшого брата Дмитра Шигимаги (на фото) від прабабусиного першого шлюбу. Це фото дійсно забуте. Ба­буся була ще маленькою дівчинкою, коли її брат пішов на війну. Сім'я одержувала тільки трикутні листи з різних куточків бойових дій нашої армії. Окремі листи - трикутнички зберег­лися до цього часу, і я дізналася з них, як Дмитро піклувався про свою маму, просив сестру (мою бабусю) допомагати мамі, піклуватися за кволим братиком, добре вчитися. Листи його дихають теплом і добротою.
Дмитро пройшов всю війну, але додому одразу повернутися не зміг. Батьківщина покликала своїх захисників допомогти у відбудові народного господарства після воєнної розрухи. І волею долі Дмитро потрапив у Горьківську область, де у 1948 році, працюючи на лісоповалі, загинув від нещасного випад­ку. Поховали його в братській могилі на далекій тепер вже російській землі. Додому прийшла проста військова похорон­ка, а ще солдатський Дмитрів альбом. Кожне фото оздобле­не його власними малюнками. Як же добре він малював! Яким же добрим і талановитим був мій незнайомий дідусь Дмитро! Я схвильовано вдивляюся в його обличчя, в обличчя його фрон­тових друзів та майстерні малюнки. Вони виконані простими різнокольоровими олівцями, але скільки фантазії, смаку та жаги до життя в цих маленьких пейзажах, замальовках. Який кри­латий політ мрій у майбутнє, якому не судилося здійснитись.
Я спробувала змалювати його роботи, і моя бабуся сказа­ла, що в мене добре виходить, що в нашій родині більше ніхто не малює. То, мабуть, мої маленькі здібності від дідуся Дмитра! І я дуже цьому зраділа. Тепер я точно знаю, що між рідними є той невидимий зв'язок, який їх об'єднує, який не дає стертися тим здібностям і талантам, якими наділяє їх природа. Ось так це старе забуте фото відкрило у моєму житті нову сторінку пам'яті, і вже не зітреться вона ніколи.
Лежить у моєму столі альбом, лежать старі пожовклі три­кутні листки, звістка про смерть. Переді мною молоде обличчя діда Дмитра на фото. Я знаю, що їх збережу обов'язково і передам своїм дітям у спадок.

Аліна РИЖКОВА, м. Харків

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.