Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Олександр Якович та Марія Сергіївна Бабенко

Автор: alex від 4-02-2010, 19:44
  • 85
Олександр Якович та Марія Сергіївна Бабенко




Мене дуже вразив ваш конкурс «Старе фото», адже це історія наших предків, які незримо знаходяться з нами. Не могла залишитися байдужою і я, та й вік уже такий, що є що згадати.
На цьому фото мої дідусь та бабуся зі своїм первістком. Фото зроблене в 1914 році.
Дідусь, Бабенко Олександр Якович, народився в м. Богодухові по пер. Лозівському у 1888 р. в незаможній багатодітній родині. Малесенький будинок , в якому вони жили, був знесений у 80-х роках минулого століття, коли помер наймолодший брат дідуся.
Бабуся, Марія Сергіївна, народилася в м. Суми в сім’ї міського інтелігента.
Дідусь і бабуся мали вищу освіту, працювали сільськими вчителями. Знаю, що революцію вони сприйняли з радістю, допомагали встановлювати радянську владу в сільській місцевості, спочатку в Сумській області, а потім в нашому районі, були атеїстами. Працювали в школах с.Матвіївка, Олександрівка. Війна застала їх в с.Кадниця. Дідусь був директором цих шкіл, а бабуся вчителювала. Під час репресій 1937 року дідуся арештували в с. Олександрівка пізно ввечері, а на ранок повинні були відвезти до Богодухова. Одна ніч була в моєї бабусі, щоб врятувати життя дідуся. За цей час вона зібрала сільський актив і зуміла переконати всіх в його невинуватості. По цей випадок в сім’ї довго говорили пошепки. На жаль, чоловіки її двох сестер загинули в ті «чорні» роки.
Подружжя виростило четверо дітей – трьох синів і доньку, мою маму.
Старший син Борис, що на фото поряд з батьками, загинув в перші дні війни під Ленінградом. Його дружина вже в 70-х роках з допомогою юних слідопитів знайшла братську могилу, де він був похований. Залишилися два сини сиротами.
Середній син Микола також воював під Ленінградом в районі Невської Дубровки. Це була одна з найнебезпечніших дільниць Ленінградського фронту. Воював він мужньо, був одним з найкращих снайперів, мав багато нагород і відзнак. В 70-і роки у Військово-морському музеї в Ленінграді був стенд, присвячений подвигу снайпера Миколи Бабенка. За життя він часто їздив на зустрічі ветеранів-захисників Ленінграда. Після війни Микола Олександрович жив на ст. Максимівка, працював в сільгосптехніці, помер у 1984 році.
Нелегка доля випала і Володимиру, наймолодшому в сім’ї. 14-річним юнаком у 1941 році він вступив до військового училища в м. Харків, кінець війни зустрів у Німеччині. Був кадровим військовим, служив у різних «точках» Радянського Союзу. Нині живе в Харкові, має статус учасника війни, численні відзнаки та нагороди.
8 онуків та 12 правнуків продовжують справи своїх батьків та дідів. Майже всі мають вищу освіту, серед них династія інженерів залізничного транспорту, вчителі, торгівельні працівники, медики, військовий, юрист, економіст,бібліотекар, водії, викладачі вузів. Може сказати, що всі вони трудолюбиві, старанні, живуть у злагоді і любові. В роду немає жодного розлучення. Живуть і працюють нащадки роду Бабенків в Харкові, Якутську, Полтавщині, Санкт-Петербурзі. В Богодухові залишилась лише сім’я моєї мами. Під час війни її мали забрати в Німеччину. Ще дома вирішила – цього не буде. Тож по дорозі до Богодухова моя мама, спокійна, врівноважена дівчина, зважилась на відчайдушний вчинок – втечу. Разом з подругою переховувалась до кінця війни.
Моя мама, Пермітіна Тамара Олександрівна все життя працювала в дитячому психоневрологічному будинку, померла у 2008 році.
Дідусь помер у 1947 від дистрофії, про це навіть є свідчення в свідоцтві про смерть, бабуся померла в 1965 р.
Час іде, підростає вже п’яте покоління роду. Найстаріші з них є викладачами вузів. Бабенко Андрій Олександрович – доцент, зав. кафедрою залізничної академії. Гридасова Олена Ігорівна – викладач університету ім.Каразіна, в березні захищатиме кандидатську дисертацію. А ось 6-річний Діма Бабенко – переможець в бальних танцях для свого віку. І місце в Харкові, ІІ – в Ялті, такі результати 2009 року. А ще навчаються в вищих закладах, школах, ходять в дитячі садки інші нащадки роду.
Коротко про себе. Після закінчення технікуму молочної промисловості працювала по спеціальності в Молдавії, а потім на Богодухівському молокозаводі. Зараз на заслуженому відпочинку.
Моя сім’я – чоловік, син, невістка, онук, живуть у Богодухові.
Разом з чоловіком відвідуємо міський цвинтар, вклоняємося дорогим могилам, згадуємо минулі роки і милі серцю образи дорогих людей.


Ліницька Людмила Глібівна, пенсіонерка, м. Богодухів

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.