Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


ПАВЛОВИ – козаки з діда-прадіда

Автор: alex від 10-02-2017, 20:40
  • 85

«У житті – як на довгій ниві» - здавна говорили в Лозовій. А нива та у родоводу Павлових була довгою-предовгою, тривалістю у сотні літ. Всього було у цій заможній родині: народжувалися і помирали у ранньому віці діти, був татарський полон і смерть на чужині, були життєві драми, які тяжким каменем лягали на серця членів цієї великої родини. Було у родині й велике кохання, про яке переказували від покоління до покоління.

«Тільки смерть розлучить нас!» - таку обітницю давала колись 19-річна дружина Максима Павлова – Параскева – своєму 40-річному чоловікові. Жили вони в любові і злагоді. Діти народжувалися через кожні 2-3 роки. В живих лишилося семеро: Африкан, Федір, Еразм, Платон, Аполлон, Олександра, Софія. Подружжя було освіченим, мало власну бібліотеку. Обоє любили європейську літературу, грецьку міфологію, хорошу музику. Параскева знала французьку, грала на фортепіано, вдягалася зі смаком. Максим Павлов був у захваті від своєї молодої дружини, намагався у всьому їй догодити, а особливо тоді, коли стало зрозуміло про її невиліковну на ту пору хворобу.

Незважаючи на кашель і слабкість, вона трималася мужньо, намагалася вести себе так, ніби нічого не сталося. Максим Іванович запрошував найкращих лікарів, возив дружину на курорти, однак хвороба не відпускала. У її кімнатах великого дерев’яного будинку Павлових було світло і сонячно, завжди стояли квіти, які вона так любила. В останній рік життя Параскева багато лежала в ліжку. І тоді Максим Іванович сідав біля дружини, тримав її за руку, і вони пригадували найкращі хвилини їхнього життя. Дружина тішилася з того, що діти вже дорослі, у кожного своя родина, раділа, що кілька років тому віддала заміж найменшу доньку Софію.

У Максима Івановича були свої думки: їхній первісток Африкан був схожий на дружину, такі ж як у неї м’які риси обличчя, любив поезію і музику, мав романтичну вдачу. Окрім власності поблизу Богодухова (село Максимівка), мав маєток у Зміївському повіті, вдало одружився і міцно стояв на ногах. Менший Федір характером пішов у батька: був хазяйновитим, трохи прагматичним, але мудрим і справедливим. Ось кому він довірить Лозову після того, як вони з дружиною продовжать свій, уже неземний, шлях…

Короткий і лаконічний запис у метричній книзі Різдво-Богородицької церкви свідчить про те, що в травні 1806 року «села Лозовой помещика титулярного советника Максима Ивановича Павлова умерла жена Параскева Поликарповна от чахотки, 48 лет».  За цими скупими словами була прихована трагедія всієї родини. Горе підкосило Максима Павлова, і року не прожив він без своєї любої дружини. Лютневої ночі 1807 року на 70 році помер і сивий патріарх великої родини – Максим Іванович Павлов. Плакало все село, коли труна з тілом поміщика повільно рухалася на Богодухів, де поруч з могилою дружини на міському цвинтарі виріс ще один бугорок свіжої промерзлої землі. Несподівано зірвався сніг, і вже земля зі свіжої могили більше не вражала своєю чорнотою. Неначе і природа була на їхньому боці, стираючи грані часу. Разом жили, разом пішли з життя, залишивши по собі і добрий слід у пам’яті людей, і велику родину, яка продовжить їхню справу і їхній рід. Ще довго до могили лозівського поміщика залишалася протоптаною стежина у снігових заметах.

Тяжко переніс смерть батьків Африкан Максимович. В останні роки їхнього життя разом з дружиною Єфросинією та дітьми часто бував у батьківському домі в Лозовій. Здається зовсім недавно він з дружиною щедро обдаровували на весіллі свою сестру Софію. Здається недавно під час свого чергового приїзду, коли ненька вже була прикута до ліжка, Африкан і Єфросинія були хрещеними батьками новонародженого сина місцевого священика Петра Чернявського, а за кілька тижнів потому Африкан Максимович знову брав участь у хрещенні доньки дячка Якова Тимофієва. В ролі хрещеної матері того разу була поміщиця з його Булацелівки Катерина Скалова. Родини Африкана і Федора були поруч з батьками до їхнього останнього подиху.

Про дружину Африкана Максимовича варто сказати окремо. Єфросинія Іллівна була поміщицею села Булацелівка Зміївського повіту і доводилася рідною племінницею відомого єлисаветградського дворянина Григорія Булацеля – представника давнього молдавського дворянського роду. На ту пору, коли Єфросинія виходила заміж за Африкана Максимовича, той був предводителем Зміївського повітового дворянства, мав село Максимівку Богодухівського повіту, де мешкало 125 душ чоловічої статі, і, звичайно, землі навколо села. Був за ним і маєток на Єлисаветградщині. Ці два відомі дворянські роди Павлових і Булацелів об’єдналися ще раз, коли 1851 року в селі Максимівка Бобринецького (Єлисаветградського) повіту були повінчані Анастасія Яківна Павлова і Павло Ілліч Булацель, онук Григорія Булацеля. Ці дві поважні родини мали землі і маєтності у Єлисаветградському, Зміївському повітах, а Павлови - ще й у Богодухівському повіті.

Як того і хотів Максим Павлов, Лозова з усіма землями і поміщицьким двором дісталася Федору Максимовичу. Все йшло так, як було заведено за попереднього господаря. Судячи з «Економічних приміток на Богодухівський повіт», датованих 1804 роком, Федору Павлову дісталося: 625 десятин ріллі біля села, 327 десятин сінокосу, на річці Лозовій – гребля з млином, два вітряки, а ще два млини на річці Мерло (в м. Богодухові і на Москаленках), три хутори. На одному з них – хуторі Чесному – діяв винокурний завод, який виробляв 4000 відер горілки, два шинки. А всього у родини Павлових на Богодухівщині було близько 2100 десятин земельних угідь. У Лозовій Максим Павлов своїм коштом побудував кам’яну церкву, до якої сходилися віряни з навколишніх сіл і хуторів. Саме Різдво-Богородицька церква стала на найближчі півтори сотні літ пам’ятником її будівничому.

Нічого не захотів міняти Федір Максимович у запровадженому порядку, який роками і десятиліттями існував у лозівському маєтку. Він свято беріг усе, що перейшло йому від батька, намагався бути схожим на нього. Як і раніше, сюди на свята і просто так приїздили його брати і сестри з родинами  і дітьми. Інколи подвір’я серед розкішних квітників було схоже на величезний мурашник, і тоді у суворого і далеко не сентиментального господаря зволожувалися очі від відчуття, що цього вже не побачать його батьки.

Однак невмолима карма нещасть і негараздів не полишала дерв’яний будинок. Невідомо з якого часу тут поселилася Печаль. Через рік після смерті батька поховав Федір Максимович у сиру землю свого улюбленця – дворічного сина Олександра. Почалося все зі скарг малюка на біль в яснах. Ні народні засоби, ні лікарі не могли допомогти. Далі – висока температура, і малий Сашко згаснув як свічечка на горе і розпач батькам.

А діти продовжували народжуватися і помирати. 1815 року у Федора Максимовича і Пелагеї Михайлівни народився син Михайло. Поспішили провести обряд хрещення, щоб передати малюка під захист Господа. Хрещені батьки приїхали здалеку: поміщик Даміан Булачов з Валківського повіту і Параскева Лесевицька з Охтирського повіту. Розкішних хрестин не влаштовували, щоб не накликати біди (за такого життя не дивина, що станеш забобонним). До того ж ще не минуло й півроку, як від сухот помер 15-річний вихованець подружжя Павлових, якого вони ще дитиною привезли з Харкова і оточили родинним затишком.

А от наступні народини у лозівському маєтку відсвяткували гучно і велелюдно. 1818 року у Федора і Пелагеї народився син Аполлон. Запросили іменитих хрещених батьків: богодухівського поміщика і масона Захара Карнєєва та поміщицю із Шарівки, вдову майора Ольховського – Єлизавету Петрівну. Та невблаганна доля і далі сіяла смерть. У серпні 1818 року помер чотирьохрічний син Павлових - Максим.

Мешканці Лозової все частіше бачили своїх господарів сумними і заклопотаними. Відійшли у минуле веселі банкети у просторому поміщицькому домі. Діти покійного Максима Павлова вже давно стали самодостатніми  поміщиками, мали свої родини, своє життя. Кожен мав свій маєток, свою землю і своє господарство. Підростало нове покоління Павлових. Як і раніше міцним був зв’язок  між усіма родичами. Це можна було помітити і на взаємовідносинах між кріпаками в різних маєтках Павлових. Так, 1809 року в Лозівській церкві стали до шлюбу відразу три пари: юнаки з Булацелівки і наречені із села Максимівки, а 1821 року в тій же церкві вінчалися молодята: він із села Бердянка  Костянтиноградського повіту, підданий Аполлона Максимовича, вона – із села Лозової Федора Максимовича. І таких прикладів було чимало. Кохати і ставати до шлюбу нікому не заборонялося. Мабуть з цього і починалася «всенародна» любов до поміщиків Павлових.

 

Наталія Могилевська

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.