Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


ПАВЛОВИ – особливий дворянський рід на Богодухівщині

Автор: alex від 17-12-2016, 18:48
  • 85

Павлови – це особливий дворянський рід на Богодухівщині, який глибоко вріс міцним і розгалуженим корінням у богодухівську землю. Павлови жили тут від початку заселення Дикого поля, від утворення Охтирського слобідського козацького полку і до буремних подій початку ХХ сторіччя.

Родоначальником слобожанського роду Павлових був Гаврило Йосипович Павлов. Один із його синів – Павло Гаврилович – 1683 року за вірну службу був нагороджений землями і маєтностями. Село Павлівка було першим родовим маєтком Павлових на Богодухівщині. Павло Гаврилович був прадідом лозівського поміщика Максима Івановича Павлова. Останній дуже пишався своїм героїчним пращуром. У дерев’яному будинку в Лозовій висів портрет Павла Гавриловича (подейкували, що то була копія портрета полкового обозного, який стояв у Богодухівському Успінському соборі).

Життя Павла Гавриловича вже давно стало хрестоматійною легендою. Як свідчать історичні джерела, 1711 року «ахтырский обозный Павел Гаврилович Павлов, наблюдая за татарами около так называемых Харьковских могил, в 45 верстах от Харькова и в 5 от Богодухова, был взят в плен. Могилы эти служили, как говорит одно предание, наблюдательным пунктом, а другое – будто он насыпан над потерпевшими несчастие харковцами, но когда и от кого – не объясняют».

Про цю трагічну історію написав і Філарет в «Історико-статистичному описі Харківської єпархії». Павлов опинився в полоні не один, а зі своєю дружиною. Обох доставили аж до Криму. Дружина Павла Гавриловича відкупилася, а за представника козацької старшини татари вимагали значно більшого викупу. Дружина вирушила додому збирати кошти на викуп. Сьогодні важко сказати, чи так довго довелося збирати потрібну суму, чи сам козак у далекому полоні не витримав неволі, але доля розпорядилася так, що полковий обозний Павло Павлов помер у далекому Бахчисараї, де й був похований біля джерела, що символізувало сльози усіх українських бранців. Згорьована дружина зібрані кошти передала на будівництво соборного Успінського храму в місті Богодухові. Храм швидко збудували, і в ньому ще довго стояв портрет Павла Гавриловича, написаний невідомим художником, а під портретом – вірші, написані теж невідомим місцевим поетом. Вже тоді Павлови ставали кумирами, щедрими благодійниками і відважними козаками. Хоча пізніше харківський письменник Григорій Квітка дещо розвіяв романтику бойової звитяги полкового обозного, трохи іронічно описавши обставини полону:

«Внутри поселения никак невозможно было обеспечиться от нападения татар. В сотенном городе Богодухове прошен был пан сотник с панею сотниковою в гости до пана есаула, по случаю именин, в его хутор, расстоянием от Богодухова верст четыре или пять. Пировали, гуляли, веселились, к вечеру надобно и домой. Как ни близко расстояние, но засветло убраться рассудил пан сотник. Провожатых или конвойных как-то не случилось, да чего худого ожидать, кому же? Пану сотнику с панею сотниковою. Поехали… вдруг, на половине дороги, из-за бугорка, выскакивают татары, конечно, не более трех человек, схватывают самого сотника с женою и уводят в Крым. Родственники и знакомые (пан сотник был хорошего рода, любим и уважаем всеми) употребили все меры, чтобы выкупить их. После нескольких лет, проведенными нашими пленными в большом горе и тяжелом изнурении, возвращены они были из плена».

Розповідь Квітки породжує нові легенди, нові версії: чи справді мова йде про обозного Павлова і його дружину, чи існувала інша подібна історія? Чи могло таке бути, що Квітка не знав про трагічний кінець полону відважного козака? А можливо письменник зумисне не став акцентувати на особистостях і завершив історію щасливим фіналом? Запитань більше, ніж відповідей.

А тим часом ще одна загадка криється у скарбах, знайдених у селі Павлівці. За Філаретом, 1838 року тут було знайдено у черепках горщика справжній скарб: 1083 срібні польські монети, всі 1551 року короля Сигизмунда. Спочатку існувала версія, що монети були зариті в землю власником маєтку обозним Павловим перед його полоном. Тоді виникає закономірне питання: чому дружина, яка повернулася з полону, не змогла їх знайти, адже чоловік би її попередив про місце схову? Тож на думку Філарета, має право на життя інша версія: скарб був прихований значно раніше від обозного і його поселення. Ймовірно, його сховав якийсь торговець з Котельви, якого переслідували татари і який вирішив приховати гроші, щоб повернутися за ними. Та не повернувся…

Рід Павлових був утверджений у дворянстві Харківщини 23 червня 1801 року. У записах дворянської родовідної книги були вказані маєтності, землі і герб слобожанського роду Павлових. На Харківщині проживали дві гілки родового дерева Павлових, які пішли від Гаврила Йосиповича. Обозний Охтирського козацького полку Павло Гаврилович був його сином. Представник наступного покоління Павлових – Іван Павлович – був богодухівським сотником і примножив статки свого батька. Онук Павла Гавриловича – Максим Іванович – був першим на Богодухівщині предводителем повітового дворянства аж 18 років поспіль (з 1780 по 1798 рік). Термін цей був найдовшим з усіх наступних каденцій предводителів повітового дворянства. 1798 року інший син сотника Івана Павлова – титулярний радник Михайло Іванович – був обраний предводителем Харківського губернського дворянства. Богодухівське ж повітове дворянство у різні часи очолювали ще двоє представників роду Павлових: Федір Максимович (з 1819 по 1822 рік) та Карпо Олександрович, колезький асесор, власник села Малижине Богодухівського повіту (з 1828 по 1831 рік та з 1837 по 1840 рік).

Богодухівський сотник Іван Павлович Павлов продовжив справу батька. Він брав участь у військових походах у складі Охтирського полку, а також у відбитті нападів так званих «гайдамаків» на слобідські поселення. Серед цінних подарунків Богодухівському соборному храму Успіння Пресвятої Богородиці був особистий подарунок і від сина того, чий портрет стояв на видному місці. Йдеться про цінну книгу – «Требник м. Петра Могилы, за утратою первого листа издания неизвестного, но кажется Киевский 1646 г., на нем надпись: «Сия книга глаголемая – вел. Требник, куплена до храму Успения Пресвятой Богородицы соборныя в гор. Богодухов, за 10 р. А купил сотник Богодуховский Иван Павлов, - 1744 г.». Відомо також, що впродовж 1747-1751 років богодухівський сотник судився за землі і майно з поміщиком Єршовим і охтирським козаком Криницьким.

Починав свій життєвий шлях з військової служби і онук Павла Гавриловича – Максим Іванович Павлов. Відомо, що він свого часу був сотником Котелевської сотні, а ще служив «лейб-гвардии при господину подпорутчику Кановницину». Напевно він був ординарцем Петра Коновницина – батька генерала від інфантерії, одного з героїв російсько-французької війни 1812 року, військового міністра Петра Петровича Коновницина. Після завершення військової служби Максим Павлов обрав своїм місцем проживання село Лозову Богодухівського повіту.

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.