Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Легенда про троянди і кохання

Автор: alex від 6-07-2015, 08:00
  • 0

У всі часи власники палацу надавали благоустрою паркової зони не меншого значення, ніж будівництву палацу. Над плануванням і засадженням парку в Шарівці працювали найкращі спеціалісти, часто привезені здалеку. Сюди запрошували як досвідчених спеціалістів, так і тих, хто хотів навчитися створювати небачену на колишньому дикому полі красу. Старі люди переповідали почуту від своїх дідів і прадідів історію про те, як молодий і вродливий садівник закохався у доньку господаря і, не маючи змоги навіть наблизитися до неї, виявляв як міг свої знаки прихильності та ніжності: то приручений ним голуб приносив до її вікна червону квітку – символ пристрасті, то осінньої пори під час прогулянки дівчини липовою алеєю при пориві осіннього вітру замість листя на неї спадали пелюстки пізніх троянд, то червоними і рожевими пелюстками троянд була посипана стежина, де вона любила прогулюватися. А одного разу в ніч перед днем народження панянки закоханий садівник посадив під її вікнами на зеленій галявині півтисячі кущів троянд. Вранці, відкривши віконце, молода дівчина була ошелешена. Того ж дня гості Ольховських вийшли з палацу помилуватися подарунком невідомого автора. Сором’язливий юнак, звичайно, не признався, що то його рук справа, та його ніхто особливо й не допитував, бо всім сподобалася трояндова галявина. Пізніше слуги палацу переповідали, що в покоях з’явився портрет доньки господаря серед моря яскравих троянд.

Легенди, легенди… Навіть про зміну власників Шарівського палацу існує чимало легенд. Згадаймо найпоширенішу про те, як німець Хрисанф Гебенштрейт виграв у карти у свого попередника Ольховського Шарівський маєток. Цю версію легко спростувати, якщо пригадати, що на час продажу палац перебував у власності синів Петра Ольховського – його спадкоємців (за ревізькими казками 1858 року Шарівка, землі і 657 ревізьких душ належали спадкоємцям надвірного радника Петра Савича Ольховського – його синам Петрові і Анатолію Ольховським). Тож безглуздо думати, що Гебенштрейт грав з обома в карти. Дані про братів-спадкоємців зазначені і в статистичних звітах 1861 року. І лише в 70-х роках ХІХ сторіччя згадується новий власник Шарівки – Х.І.Гебенштрейт. До цього періоду мало що відомо про нового власника палацу. Із скупих відомостей випливає, що більшу частину свого життя Хрисанф Гебенштрейт проживав у Німеччині, в місті Дрездені. Народився він 1818 року, а 1863 року переїхав з родиною спочатку до Володимирської губернії, де купив землі. Однак по-справжньому пустив своє родове коріння у богодухівську землю: 1875 року купив маєток у Шарівці, де як стверджують деякі дослідники, похований у своєму улюбленому парку. Всього з десяток літ відміряла йому доля будувати палац, насаджувати дерева і квіти, радіти життю і насолоджуватися рукотворною красою. Однак ці роки були дуже плідними і багатими на творення. Він так багато встиг зробити і в своєму маєтку, і в Богодухові, залишивши по собі відчутний слід як меценат і добродійник.

На момент вступу в законне володіння палацом на Хрисанфа Івановича і його брата Федора Івановича чекала величезна робота з продовження будівництва палацу, з розширення парку. Та це нових господарів не лякало. Вони охоче взялися до справи. У Шарівці була збудована гуральня, добрі результати давало сільське господарство із застосуванням новітніх ґрунтообробних машин і знарядь. Брати Гебенштрейти першими в агротехніці застосували підживлення ґрунту, почали насаджувати полезахисні смуги. Вони забезпечили селян роботою, збудували школу і взяли на себе її утримання, також побудували церкву і слідкували за тим, щоб у селі не відкривалися зайві шинки.

На відміну від Федора, який більше любив сад і землю, Хрисанф віддавав перевагу техніці. До цього захоплення долучив і сина Дмитра. А коли син вступив до Харківського технологічного інституту (нині – політехнічний), Хрисанф Іванович не переставав опікуватися цим навчальним закладом, допомагав покращувати матеріально-технічну базу і навіть запровадив стипендії для особливо обдарованих студентів. Як написав у своїх спогадах всесвітньовідомий бандурист, уродженець Шарівки Василь Ємець, талановиті сільські умільці, у тому числі і його батько, виготовляли для поміщика моделі і макети машин з метою передачі їх для навчання студентів. Запроваджена в технологічному інституті стипендія імені Х.І.Гебенштрейта ще довго існувала на відсотки від його капіталу.

Не оминув власник Шарівки своєю благодійністю і повітове місто Богодухів. Як свідчить протокол повітових земських зборів від 14 січня 1881 року, в Богодухові вирішувалося питання про будівництво земської лікарні. До цього лікарня містилася в орендованому приватному будинку. На розгляд земських зборів було запропоновано два плани будівництва лікарні. Один – від земської управи кошторисом сім тисяч рублів. Інший був розроблений особисто поміщиком Гебенштрейтом. Проект Хрисанфа Івановича удвічі скорочував витрати на будівництво і мав обов’язкову умову – невтручання земства в процес будівництва і неможливість корегувати запропонований план. У разі, якщо забудовник не вкладатиметься у виділені земством три тисячі рублів, доплачуватиме Х.Гебенштрейт із власного капіталу. Звісно, що збори пристали на пропозицію шарівського поміщика. Так у Богодухові була збудована перша земська лікарня, а щедрий благодійник передав лікарні ще два своїх будинки для корпусів лікарні і будинок для проживання медперсоналу. Вдячна громада Богодухова вулицю, де виросли стіни нової лікарні, назвала іменем мецената Х.І.Гебенштрейта.

Відомо про трьох дітей Хрисанфа Гебенштрейта. Син Дмитро постійно проживав з батьком, одна із доньок вийшла заміж за німця Герінга і повернулася до Дрездена, інша – вийшла заміж за поміщика Павла Васильовича Голоперова. Батько виділив за дочкою багатий посаг і допоміг облаштуватися на землях, де нині розташовані населені пункти Воскресенівка і Ново-Софіївка. Донька Голоперових – Софія Павлівна – стала дружиною науковця, викладача Харківського технологічного інституту О.К.Погорілка, який 1900 року був обраний міським головою Харкова і був чи не найуспішнішим обранцем громади на цій посаді упродовж існування міста. Син Голоперових служив на Російському флоті, товаришував зі своїм двоюрідним братом Георгієм Гебенштрейтом. Вони разом навчалися і разом розпочинали військову кар’єру.

Дмитро Хрисанфович, окрім земель на території Богодухівського повіту, мав нерухомість і у Володимирській губернії. За даними 1-го Всеросійського перепису населення 1897 року, в Муромському повіті Д.Х.Гебенштрейт мав пароплавну пристань. Ймовірно там і проживав решту свого життя після продажу Шарівки. Відомо про одного його сина Георгія, який народився у Шарівці 1882 року. Недовго тішився дід своїм малим нащадком. Через три роки Хрисанф Іванович помер у своєму маєтку, не добудувавши і ще мабуть багато чого не зробивши на цій землі. А ще через п’ять років розкішний палац у Шарівці разом із селом, винокурним заводом і навколишніми землями купив за величезні на ту пору гроші співвітчизник Хрисанфа Гебенштрейта цукровий король Леопольд Кеніг. Газета «Южный край» подає масштаби цієї угоди з купівлі-продажу. Територія, яку придбав цукрозаводчик займала більше п’яти тисяч десятин землі з віковим лісом та заводами, що дорівнювало території такого собі європейського герцогства. Лише за купчу виплачено нотареві 44 тисячі рублів, а гербовий папір обійшовся у чотири тисячі рублів. Власністю Леопольда Кеніга став і оспіваний у народних легендах Шарівський палац. Він потрапив у надійні руки, зазнавши за нового власника чи не найбільших упродовж свого існування будівельних робіт і архітектурних перетворень.

Син Дмитра Хрисанфовича Гебенштрейта – Георгій – закінчив Морське інженерне училище. Того ж 1904 року розпочав службу на Чорноморському флоті лейтенантом, інженером-механіком. Воював під час російсько-японської війни. Ім’я Георгія Гебенштрейта згадується у першому томі книги Ф.І.Булгакова   «Порт-Артур», а також в ілюстрованому літописі  російсько-японської війни. Про уродженця Шарівки можна прочитати і в Енциклопедії громадянської війни. З 1917 року він служив на Дніпровській флотилії, згодом – на Чорноморському флоті. Звільнився за станом здоровя. З 1920 року – в еміграції, в Австрії, Югославії. Дружина Георгія – Софія Іванівна – сестра полковника Валентина Івановича Кіпріановича, який як і Гебенштрейт, служив у збройних силах Півдня Росії. Після громадянської війни перебував в еміграції. Георгій Гебенштрейт помер 1948 року в таборі для переміщених осіб поблизу Зальцбурга в Австрії.

На одному з каменів у шарівському парку є напис німецькою мовою, що в перекладі означає: «Не приключится тебе зло, и язва не приблизится к жилищу твоему». Власники Шарівки жили як уміли, мріяли і творили, прагнули щось віддавати людям, щось залишити наступним поколінням. І життя трьох поколінь поміщиків Гебенштрейтів – яскравий тому приклад.

 

Наталія могилевська

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.