Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Легенда про мурафську бранку

Автор: alex від 20-04-2015, 08:00
  • 0

Жив у Шарівці злий лицар, який не давав спокою ні своїм підданим, ні мешканцям навколишніх поселень. Він викрадав вродливих жінок і перетворював їх на своїх рабинь, особливо непокірних утримував у темній вежі замку. Про нього ходили недобрі чутки, матері у навколишніх селах застерігали дочок гуляти поночі. Та хіба молодість зупиниш. Мурафська хорунжівна була закохана у хороброго козака. Вони зустрічалися на околиці села, слухали соловейка і мріяли восени одружитися. Чорний лицар почав слідкувати за закоханими. Дуже йому сподобалася хорун-жівна. А так як вона завжди була зі своїм коханим, лицар зі своїми поплічниками однієї темної ночі викрав їх обох. Юнака посадив на ланцюги до підвалу, а хорунжівну забрав до своїх покоїв. Спочатку горда дівчина хотіла убити лицаря, а потім себе, щоб не допустити наруги над собою. Та думка про бранця на ланцюгах у темному підвалі змусила її піти на хитрість. Вона раптом стала до лицаря лагідною і покірною, наказала принести міцного солодкого вина, а коли лицар відволікся, всипала до його чари отруту зі свого медальйона. Коли злодій знепритомнів, хорунжівна схопила ключі, спустилася до підвалу і випустила бранця та ще кількох невільників. Раптом вона відчула, що на шиї відсутній натільний хрестик – подарунок покійної неньки. Вона попросила коханого зачекати її за воротами замку, а сама піднялася по сходах до покоїв лицаря, щоб знайти дорогу її серцю річ. Вона вже і хрестик знайшла, і збиралася бігти в обійми коханого, як раптом лицар відкрив очі, прийшов до тями і кинувся до підступної красуні. У хорунжівни була лише мить, щоб відступити до вікна і зіскочити на кам’яне подвір’я замку. А через рік, де розбилося тіло гордої красуні і пролилася її кров, пробився крізь каміння і зацвів кущ червоної троянди. На тому місці троянди так розкішно цвіли з року в рік, що наступний власник замку побудував поруч дуже гарну і витончену ротонду. Відтоді у відпочивальників з’явилося повір’я, що пара, яка побуває в ній на побаченні, обов’язково стане до вінця і кохатиметься до глибокої старості.

Відомо, що Шарівський палац і паркову зону було закладено на початку 1800-х років Савою Ольховським. Та навряд чи тодішній господар уявляв собі, у що насправді виллється його задум. Натомість тривали будні поміщицького буття в утвердженні місця під сонцем. Слід декілька слів сказати про уродженця Шарівки письменника-мемуариста Василя Миколайовича Абазу (в подальшому він жодного стосунку до Шарівки не матиме). Йому виповнилося 12 років, коли його записали сержантом до Козловського піхотного полку, де вже служили його старші (зведені) брати. Один з них – Гаврило Ольховський – вже мав чин капітана. Він і опікувався своїм молодшим братом відтоді, як Василеві виповнилося 15 років і він приступив до виконання обов’язків військової служби. Це він разом зі зведеними братами брав участь у ліквідації Запорізької Січі, у взятті Запорізької фортеці, а сорок років потому написав свої мемуари, де чимало сторінок присвячено запорізькому козацтву. Ці мемуари великої цінності не мають, бо то враження по суті підлітка, написані упереджено нащадком молдавських дворян. Ще й на його очах старші брати грабували Запорізьку Січ, привезли з собою табуни коней, срібло, ікони та інші коштовні речі. Більш цікавим є опис життя і побуту дворян середини ХІХ сторіччя на теренах Слобожанщини. Але це вже інша історія. Екскурси в минуле мемуарист Абаза здійснював, проживаючи у своєму маєтку в Дворічному Куті.

Шарівський палац продовжив будувати син Сави Ольховського – Петро Савич після того, як вступив у законне володіння Шарівкою і навколишніми землями. 1831 року дородової книги харківського дворянства було внесено Петра Савича Ольховського, згодом його дітей. Надвірний радник і кавалер, новий власник Шарівки був людиною розумною, витонченою, не позбавленою естетичного смаку. 1819 року він закінчив Благородний пансіон при Царськосельському ліцеї із золотою медаллю. Цивільну службу проходив у Міністерстві закордонних справ. Разом із дружиною Анною мали чотирьох дітей: син Петро, 1837 року народження, дві доньки – Анна і Віра, син Анатолій, 1853 року народження.

Палац у Шарівці будувався разом з парковою зоною за аналогом парків Західної Європи. Петро Савич на власні очі надивився подібних «версалів» і мріяв за прикладом інших поміщиків Богодухівського повіту створити і на своїх землях щось таке, що має вразити своєю красою гостей маєтку. Він, як і його батько, вважався одним із найбагатших поміщиків Харківської губернії. Але до грошей Петро Ольховський доклав свої власні здібності, витончений смак і талант будівничого.

 

Наталія МОГИЛЕВСЬКА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.