Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Легенда про «медове» місто

Автор: alex від 3-05-2015, 08:00
  • 0

Давня легенда, яку переповіли у селі Хрущово-Микитівка, розповідає, що десь на місці селища Шарівка задовго до Матвія Шарія існувало «медове» містечко, де проживали бортники і пасічники, котрі прибули сюди з Полісся і займалися бджільництвом. Їхній промисел був настільки успішним, що мешканці містечка примножувалися як бджоли, зводячи дерев’яні будиночки – гарненькі, охайні, неначе зійшли з медових пряників. Ті пряники тут майстерно випікали і продавали разом з продукцією бджільництва далеко за межами «медового» міста. Тут було зелено і гарно. Місто, неначе величезний вулик, потопало в зелені і квітах, захищене густими віковими лісами, розташоване трохи подалі від знаменитого Муравського шляху, щоб до нього не вдерлися загарбники чи недобрі люди. Переповідали, що в містечку проживали заможні люди, котрим за їхню невтомну працю відкрилися одного разу справжні скарби за умови, що ті не витратять їх заради злих намірів. Тож мешканці «медового» містечка сховали подаровані їм скарби у глибоких печерах і підземеллях на випадок ворожого вторгнення, а самі продовжували й далі займатися своїм благородним ремеслом. Невідомо як довго існувало містечко бджолярів-трудівників у слобожанських лісах, але одного разу на нього натрапив царський воєвода у супроводі стражників і був вражений красою і заможністю вільного міста. Він наказав бджолярам забиратися геть, а в місті буде облаштовано черговий острог, де стражники захищатимуть рубежі імперії.

Люди вільного міста не могли стерпіти такої наруги, і як тільки стражники залишили місто, швиденько зібрали своє добро на вози, а скарби залишили у підземеллі, щоб колись повернутися за ними. Вони забили і засипали всі входи і виходи до печер, а місто спалили до тла. Заскрипіли вози по Муравському шляху, бджолярі покинули Слобожанщину, а скарби, здавалося, назавжди були поховані у слобожанських лісах. Переповідали, що пожежу було видно на десятки верст, однак уже навесні згарища зазеленіли свіжою і соковитою зеленню. Царський воєвода із силою-силенною людей довго шукав «медове» місто поліських бджолярів, поки не зупинився десь у Валках, щоб закласти там нове місто. А от скарби люди час від часу знаходили десь між Шарівкою і Хрущово-Микитівкою. Колись, говорили старі люди, відкриються ті підземелля і люди використають скарби на доброчинність і в схованих там рукописах прочитають розповідь про життя і побут слобожанського «медового» містечка.

Вважається, що легенди здебільшого – це суцільна вигадка людей, які прагнули прикрасити своє життя і побут красивими розповідями про неймовірні історії з минулого. Інші вважають, що це спроба звичайних людей звернути на себе увагу. Нехай і вигадка – ці шарівські легенди, але стаття у Харківських «Губернских ведомостях» у числі №95 за 1885 рік цілком конкретно і достовірно розповідає, як селянин хутора Павлово, який розташований за 8 верст від Шарівки, знайшов на своєму полі срібні монети невідомого походження. Того квітневого дня, йдеться у статті, він разом з онуком волочив зранку землю після оранки і раптом прямо на поверхні побачив розсип срібних монет різного розміру. Новина про знахідку зі швидкістю блискавки облетіла всі 30 дворів хутора. Всі хуторяни, від старого до малого, кинулися в поле, де закипіла робота. Старовинних монет вистачило на всіх. Упродовж трьох днів вони старанно працювали над «выбиранием обнаруженной почти на поверхности земли дорогой монеты». Срібла було стільки, що воно незабаром продавалося на базарах Шарівки, Хрущової Микитівки, Богодухова. «Найденной монеты автор корреспонденции видел в количестве более тысячи экземпляров. Вся она серебряная, высокой пробы, пяти видов». Після цієї публікації мимоволі замислишся, чи насправді в легендах суцільна вигадка і фантазії амбітних мешканців.

Свого часу землі під нинішньою Шарівкою дісталися козацькому осавулу Матвію Шарію за безцінь. Про це свідчить архівний документ канцелярії Охтирського слобідського полку, у якому йдеться про те, що супліку полкового осавула Матвія Шарія задовольнили 1709 року, врахувавши його особливі осавульські заслуги перед російським царем. Осавулу було дозволено поселити на придбаних землях зо два десятки сімей переселенців- черкас. Козацький осавул тоді й уявити собі не міг, що на його землях колись виросте дивовижної краси палац. Однак назва поселення з перших двадцяти поселенців чоловічої статі закріпилася назавжди і дала назву майбутньому палацу. Як свідчать архіви, 1724 року новозбудована слобода Шарівка піддалася розоренню і пограбуванню полковником Танським зі своєю ватагою гайдамаків, котрі мешкали в околицях слободи Мурафи. За таких нелегких часів відбувалося народження і становлення села.

 

Наталія МОГИЛЕВСЬКА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.