Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Легенда про палац, народжений з любові

Автор: alex від 10-04-2015, 11:00
  • 0

Чарівна і неповторна Шарівка – візитна картка Богодухівського краю, найвизначніше місце колишнього повіту, а згодом і району.

Навколо Шарівського палацу вже більше сотні літ точаться легенди, міфи, перекази, що передаються від покоління до покоління. Збудований на кшталт середньовічних європейських замків і розташований на тихих мальовничих слобожанських землях Шарівський палац не уник чуток про привидів, про цукрові гірки, з яких серед літа спускалися на санчатах примхливі панянки, про злих і ревнивих лицарів, які тримали на ланцюгах своїх суперників у темних підвалах палацу. У кожному дворянському гнізді, як відомо, були свої скелети у шафі. А зважаючи на те, що у Шарівці впродовж історії було кілька господарів, серед яких і загадковий харківський масон, то скелетами, напевне, забиті усі старі шафи Шарівського палацу.

Старі люди в Шарівці розповідали, що їхній палац – то зовсім не палац, а скам’янілий білий лебідь. А було це так.

Молодий і нерозважливий юнак, який нещодавно з’явився у громаді, любив ходити на полювання. Щоразу повертався з багатою здобиччю. Він вважав себе дуже вправним мисливцем і хизувався то підстріленим оленем, то рідкісною дичиною, а то і збитою заради розваги сірою горлицею. Шарівці не поділяли уподобань новоприбулого і не вважали за особливу перемогу підстрілену беззахисну тварину. Сталося так, що самовпевнений мисливець закохався у місцеву красуню, спробував її здивувати трофеями або залучити до спільного полювання, красуня виявилася байдужою до його мисливської вправності. Ось тоді чужинець і вирішив остаточно вразити дівчину новим небаченим трофеєм. А було це весняної пори, коли птахи поверталися з вирію. Коли над Шарівкою пролітали дикі лебеді, юнак прицілився і влучив у птаха. А вже за мить у соковиту зелену траву впало біле тіло лебідки, а за нею спустився на траву поруч згорьований лебідь. Сів над тілом подруги, обійняв її крилами, витягнув довгу шию і закричав у такому розпачі, що вся лебедина зграя здригнулася, покружляла над трагічною парою і полетіла далі. Навіть юнак злякався від того розпачливого крику. Зібралося на зеленій галявині все село. Шарівська красуня зі сльозами на очах з презирством відвернулася від недолугого залицяльника, а стара жінка підійшла до чужинця і промовила: «Іди, юначе, туди, звідки прийшов. Тільки знай, що щастя й любові ти ніколи не матимеш. Одного разу розчавивши чужу любов, своєї вже ніколи не зустрінеш». Пішов юнак геть. А лебідь сидів над подругою без води і їжі аж поки не скам’янів. І з того каменю виріс білокам’яний палац, який своїми обрисами нагадував згорьованого лебедя і де мали назавжди поселитися Кохання і Ніжність. Чи насправді там проживало у всі часи кохання, невідомо, але шарівці завжди любили, оберігали і пишалися своїм «білим лебедем» - символом Любові і вірності.

Як було сказано вище, син Сави Ольховського, як і його батько, мав славу одного з найбагатших поміщиків Харківської губернії. Власний будинок у центрі Харкова, відчинені перед ним двері світських салонів, а ще участь Петра Савича і його дружини Анни у масонському русі – ось далеко не повний перелік того, чим займався будівничий Шарівського палацу. Щодо масонів, то вони почали обживати Харків ще від 60-х років ХУІІІ століття. Особливо цей рух пожвавився після відкриття 1805 року Харківського університету. Професорсько-викладацький колектив університету складався переважно з іноземців, котрі мали за честь зайняти місця і серед «вільних каменярів». 1817 року до Харківського університету прибув Захарій Якович Карнєєв, командор Мальтійського ордену, який і організував масонську ложу – філію петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс». Захарій Карнєєв мав власність і в Богодухові. Він швидко налагоджував дружні стосунки з багатими і потрібними людьми – потенційними членами масонської організації. До найближчого оточення Карнєєва входили викладач російської історії Петро Гулак-Артемовський та ще 15-20 «братів» та «сестер», серед яких були Петро та Анна Ольховські, а також сестра Петра Савича – Марія Власова, котра переїхала до Харкова із Петербурга і влаштовувала у своєму помешканні зустрічі масонів.

 

Наталія МОГИЛЕВСЬКА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.