Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Легенда про заснування Шарівки

Автор: alex від 9-04-2015, 11:00
  • 0

Давня шарівська легенда розповідає про те, що Шарівка народилася під знаком Місяця. Новий місяць у народі називали молодим королем.

Саме в пору молодого місяця-короля і прибули сюди перші двадцять родин переселенців, бо саме стільки людей царською милістю дозволено було поселити осавулу Матвію Шарію на придбаних ним землях. Відтоді і почалися радощі і біди цієї землі, заснованої під знаком Місяця. Шарівці зверталися до свого божества, просячи урожаю, достатку, здоров’я, а також просили молодого короля покарати своїх ворогів і кривдників. На основі давніх вірувань і з’явилися в Шарівці нові легенди, містичні історії. Мешканці першого поселення вірили в те, що коли місяць остаточно старіє і вмирає, настає переміна, час, коли його зовсім не видно, бо саме тоді Бог кришить старого немічного місяця на зорі. Цієї пори у Шарівці боялися найбільше, навколишні ліси наповнювалися дивовижними звуками, вили вовки і хропіли коні, таємничі вершники зовсім близько наближалися до помешкань, викрадали красунь, знущалися над селянами, а то й палили їхні оселі. І тоді серед слобожанських лісів спалахували як смолоскипи солом’яні дахи на хатах перших поселенців. Білоцерківського розбійника Танського в народі називали «чорним полковником». Та село знову і знову відроджувалося, на місці спалених виростали нові дерев’яні будинки, народжувалися діти, юнаки вели до вінця своїх коханих. Селяни, як завжди, вітали народження нового молодого місяця-короля і мріяли про те, що прийде в село новий господар і захистить своїх підданих від розбійних нападів. «Посієш вітер – пожнеш бурю», - говорить народна мудрість. Доля почула мрії шарівців і послала їм замість захисника свого розбійника – пана Саву Ольховського. Спокій і мир, як і раніше, оминали Шарівку. Знову мінялися фази Місяця, а селяни з надією вдивлялися у ніжний серпанок молодого місяця-короля.

У другій половині ХVІІІ століття Шарівка перейшла до рук Сави Ольховського. І знову у вигляді подарунка від щедрої цариці своєму підданому польського походження за вірну службу і бойові заслуги. Поруч жила його матінка – Тетяна Герасимівна (в дівоцтві – Кованько), донька полтавського козацького старшини. У матінки бравого майора була своя велика родина, адже перебувала вона у третьому шлюбі з вихідцем із молдавських дворян – Миколою Абазою. Від першого шлюбу в Тетяни Кованько і Василя Івановича Ольховського було троє синів: Сава, Яків і Гаврило. У другому шлюбі дітей не було, а от у третьому шлюбі було шестеро дітей, серед яких – майбутній письменник-мемуарист Василь Миколайович  Абаза.

Найстарший син Тетяни – Сава Васильович Ольховський – прославився крутим норовом і численними конфліктами зі своїми сусідами-поміщиками. Грабіжницькі напади на землі сусідів тієї доби не були дивиною, всі намагалися щось у когось поцупити і відвоювати шмат землі. Але у випадку із Савою Ольховським багато було таких незвичайних ситуацій, що й вигадувати легенди було зайвим. Здавалося, Сава Ольховський перевершив свого попередника зі слободи Мурафи полковника Танського, що стосувалося розбійних нападів і пограбувань. Тут була і тактика і стратегія. Одна із легенд (бо це мало схоже на правду!) розповідає, що піддані Сави Ольховського зазвичай робили наскоки вночі, виганяли або знищували селян у якомусь конкретному поселенні, спалювали хати і клуні. Тієї ж ночі нападники бралися за плуги і переорювали згарища, засівали відповідно до пори року озиминою чи яровою пшеницею, гречкою тощо. А коли скривджений сусід привозив слідчих повітового суду (враховуючи бюрократичну тяганину!), то на захоплених землях вже буяли зелені посіви, а грабіжник вперто стояв на своєму, що на «його» нивах ніякого поселення ніколи не було. Такі трюки Саві Ольховському не раз вдавалися, допоки не нарвався на сусіда – відомого своїм героїчним минулим – кручицького поміщика Назара Каразіна. Про ті криваві протистояння між двома непримиримими поміщиками знає кожен школяр на Богодухівщині: і про спірні млини, і про жертви серед селян, котрі мимоволі ставали заручниками у битвах за землю, і про вилитий Каразіним дзвін із зображенням свого запеклого ворога, і про ще багато міфів, пов’язаних з цими подіями. Адже ніхто не міг з достовірністю довести існування того дзвону, важко наразі сказати, чи насправді був таким злим розбійником Сава Ольховський і чи був Назар Каразін невинною жертвою розбійних нападів сусіда тільки через те, що Каразіним симпатизував харківський історик Дмитро Багалій. Не все так однозначно у трактуванні подій, пов’язаних з минулим, особливо якщо це стосується дворян і їх взаємовідносин. Не секрет, що й кручицький поміщик міг охоче скористатися нагодою і собі прихопити ділянку чужої землі. Василь Абаза (звідний брат Сави Васильовича), наприклад, стверджував, що спірні млини насправді відібрав Каразін у Сави Ольховського. Але тим і цікава минувшина, що породжує чимало легенд і вигадок.

 

Наталія МОГИЛЕВСЬКА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.