Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Козацькі корені роду Нахімових

Автор: alex від 15-10-2014, 08:00
  • 0

 «…в Елисаветграде, через который течет к Николаеву Ингул, Нахимов и Чигирь бродят в воскресной толпе меж возов с дегтем, пестрым глиняным товаром, горами бураков, кавунов, дынь, баклажан и огурцов. Рябит в глазах от буйной пестроты. И, кажется, вышитые плахты, сорочки и юбки девушек, украшенных цветами в волосах, повторяют богатство красок могучей южной природы. И что-то в их цветущей юности напоминает Нахимову Сашеньку. И еще сердце твердит: вот она – моя родина!» Наведений уривок з книги російського письменника Олександра Зоніна «Жизнь адмірала Нахимова», виданої ще в 40-х роках минулого століття, може слугувати вступом до розповіді про козацьке коріння роду Нахімових на богодухівській землі.

Походження цього роду викликає чимало спірних питань серед істориків і науковців. Таємницею оповите і отримання Нахімовими дворянства: за які заслуги і чим насправді займалися перші переселенці роду Нахімових. Принаймні Тимофій Нахімовський, який наприкінці ХУІІ століття став на службу в Охтирський козацький полк, і натяку не мав на дворянське походження. Не мав дворянського титулу і син його Манойло, хоча від початку Тимофія вважали шляхтичем польського походження. Про це свідчить документ Охтирської провінційної канцелярії, що зберігається у Київському історичному архіві.

У згаданому документі йдеться про те, що Нахімови – вихідці з польської шляхти, що мешкали поблизу Тернополя. Тимофій і його брат Данило прибули на Слобожанщину, вступили до козацького війська. От тільки прізвище на ту пору мали – Квітка. Данило Квітка зупинився у Боромлі, вступив до місцевої козацької сотні Охтирського слобідського полку, а 1734 року брав участь у польському поході. Його брат Тимофій Квітка подався до полкового міста, одружився з донькою охтирського міщанина Нафімова – також шляхтича польського походження з міста Збаржа. Не маючи синів, Нафімов залишив спадок зятеві, а з ним передав і своє прізвище. Відтоді Тимофій став Нахімовим. Його син Манойло рано став сиротою, питанням щодо прізвища не переймався і залишив собі і своїм нащадкам прізвище діда по матері. Документові можна довіряти, адже він був підписаний полковими суддями Олексієм Кобелецьким та Іваном Карповим і ще п’ятьома свідками з козацької старшини.

Однак щодо родоводу Нахімових у дослідника дворянських прізвищ В.Модзалевського є інша версія. Згідно з його дослідженнями пращури і російського адмірала, і харківського поета-сатирика походили від полтавських Нахіменків – Андруса, батька Тимофія, і його сварливої дружини, любительки судитися зі своїми сусідами. У цьому випадку російський письменник Зонін цілком виправдано підкреслює, що адмірал Нахімов любив похизуватися тим, що є нащадком запорізького козака. Історія називає ще одного Нахімовського – Федора, який ще за часів гетьмана Мазепи служив генеральним писарем Війська Запорізького. При гетьмані Орлику Нахімовський виконував дипломатичну місію і був послом у Криму. Помер у Бахчисараї 1758 року, де і був похований. Однак жодних доказів родинних зв’язків слобожанських Нахімових з цими високо посадовцями не знайдено.

Як виявилося, версія про полтавських пращурів Нахіменків вкрай не подобається нащадкові адмірала О.П.Нахімову, який написав гнівну статтю на захист польського коріння свого роду. А заодно і вирішив переписати деякі біографічні відомості про Манойла Нахімова, заперечивши той факт, що Манойло сорок років прослужив водовозом у козацькому полку. Хоча деякі архіви стверджують, що саме після такої довготермінової служби Манойло отримав право вийти на відпочинок у чині сотника, що давало можливість отримати дворянське звання. Далі в його біографії нові загадки через брак архівних документів. Наприклад, щодо того, що Манойло Нахімов 1732 року очолив Охтирську митницю, а через десять років передав свою високу посаду старшому із синів – Семену.  Немає відповіді на питання, як водовоз став головним митником Охтирки. Хіба що ця посада була виборною. Тоді як він міг передати синові займану посаду? Та чи й взагалі була на ту пору в Охтирці митниця? Є питання й іншого плану: яким чином головний митник Охтирки міг брати участь у кримських походах 1734 року, а також у взятті Очакова 1737 року та Хотина 1739 року? Саме цими питаннями переймався інший дослідник біографії адмірала Нахімова Михайло Веллер.

Однак життя тривало. Господь послав слобідському козакові Манойлові Нахімову п’ятьох синів і двох доньок. Всі сини пішли в батька і статурою, і вдачею. Всі обрали військову службу. Усім дітям дісталися від батька земельні наділи, всім було відміряно срібла і мідного посуду. Адже Катерина ІІ, надавши за вірну службу Манойлові дворянський титул, наділила землями у Слобідській Україні та Смоленській губернії. А далі сини примножили батькові статки, побудували свої маєтки. Найуспішнішим виявився старший син Семен. На Охтирській митниці його справи пішли настільки успішно, що незабаром його забрали до Петербурга, де він самовіддано тривалий час служив. Одночасно не забував і про свої заводи на батьківщині в Охтирці. На ту пору він мав, окрім сільськогосподарських земель у Богодухівському повіті, полотняну фабрику та підприємство з виробництва пінного та міцного вина у полковому місті.

Після завершення служби в Петербурзі Семен Нахімов повернувся до Охтирки, та довго не затримався на батьківщині. 1764 року він купив за 45 тисяч рублів маєток у графа Строганова в Смоленській губернії. Господарював він успішно: побудував великого млина, облаштував сві будинок, парк з каскадами фонтанів і квітниками. Виїздив на розкішних екіпажах тримав породистих коней – тобто було все те, що притаманне справжньому дворянинові. Успішний поміщик, колишній охтирський козак 1781 року отримав на Смоленщині дворянське звання за клопотанням 128 дворян.

Як і годиться старшому братові, Семен Нахімов запросив обживати нові місця і своїх братів. Першим зголосився брат Михайло, який оселився поруч Із Семеном за озером. Почав будувати свій маєток і брат Степан. Пізніше, 1786 року до братів приєднався і шейчанський поміщик Богодухівського повіту Микола Нахімов з родиною. Та зі Слобожанщиною не розірвав зв’язки. Свій маєток у Шейчино і Попівці, в якому починали колись господарювати разом з братом Семеном, залишив своєму синові Якиму. Тож на Слобожанщині залишилося чимало Нахімових: троє Миколиних синів – Яким, Іван, Семен, молодший брат Семена – Матвій Манойлович з дружиною Іриною, синами Миколою та Іваном. З Охтирки до Смоленської губернії Семен Манойлович перевіз і прах своїх батьків.

 

Наталія МОГИЛЕВСЬКА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.