Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Родина Клейнміхелів: незрадлива любов до батьківщини

Автор: alex від 25-01-2013, 12:00
  • 0

Нещодавно виповнилося 95 років з дня трагічної смерті предводителя дворянства Богодухівського повіту Миколи Володимировича Клейнміхеля (про нього в статті «Втрачений світ і розстріляна доля, або Життя і смерть графа Миколи Клейнміхеля» писала Н.М. Могилевська).

Життя і смерть М. Клейміхеля важко оцінити сучасникам. Він служив Росії не за гроші і не за чини – у нього в житті було все. Велика  родина Клейнміхелів була заможною і наближена до царських сімей. Батько – Володимир Петрович – генерал - майор його імператорської Високості, граф. Мати – Катерина Петрівна (в дівоцтві Мєщєрякова) - внучка історіографа М.Карамзіна. Рано овдовіла, присвятила своє життя вихованню п’ятьох дітей, управлінню  маєтком та благодійністю. Хвора на туберкульоз майже постійно проживала в своєму ма-єтку «Кореїз», де частими гостями були родичі Гончарови, Карамзіни, Шахорвські та Озєрови. У маєтку також проживав великий князь Микола Миколайович - старший, гостювали великий князь Сергій Олександрович і велика княжна Єлизавета Федорівна, Сербська королева Наталія із сином Олександром, який став пізніше королем Сербії. Імператор Олександр ІІІ із дружиною приїжджали на чай. Катерина Петрівна на власні кошти у Ялті заснувала общину сестер милосердя «Всех скорбящих радость».

Та настав 1917 рік, і Росія стрімко полетіла у «провалля». Маєток було націоналізовано і створено радгосп. Робітникам роздали господарський реманент. На коштовні речі теж знайшлися господарі. Відомо, що три великих бухарських килими прикрасили стіни квартири завідуючого адміністративно-господарського відділу Ради Народних Комісарів Криму тов. Арутова. Інші речі були передані до Наросвіти, і подальша їх доля невідома.

Микола Володимирович продовжував служити Росії. Призначений в маршовий ескадрон брав участь у поході проти повстання чеченців, після чого повернувся до Армавіру. Тут він пише листа Олександру Верховському, який на той час обіймав посаду військового міністра і мав намір звільнити з армії всіх монархістів. У листі Клейнміхель висловив свої політичні погляди: «…Я был и остался монархистом. Я верил и поныне уверен в том, что сильная власть, единая воля монарха, беззаветно любящего свою страну, может руководить судьбами такой страны, как Россия, что лишь такая власть может ее, неделимую, вести к славе и дать возможность ее разноплеменным народностям постепенно устраивать свое счастье. Происходящее в России после падения монархии убеждает меня в том еще более».

Не дочекавшись відповіді, Клейнміхель повертається у Євпаторію, де дізнається про важке становище царської сім’ї в Тобольську. Микола Володимирович міркує про те, як вступити до складу червоногвардійської охорони царя. Друзі стали його відмовляти: з такою аристократичною зовнішністю йому ніхто не повірить про «робітниче походження». Тоді він став готуватися йти до Корнілова, та і ці мрії не збулися.

23 січня 1918 року під час обшуку на квартирі у Клейнміхеля матроси знаходять чорновик листа до Верховського. Звичайно, Микола Володимирович міг знищити цього листа. Та ні,  за вимогою напівграмотних матросів, він сам читає їм листа і пояснює незрозумілі місця і доводить силу та значення віри у царя для Батьківщини. Результат такої сміливості виявився миттєво. Перед стратою комісар Грубе запитав  про його переконання, а Клейнміхель відповів, що він вірить у Бога і помирає монархістом. Деякі матроси, вражені промовою Миколи Володимировича перед самою стратою, у якій він пояснював чому гине Росія, плакали і просили начальника Федосеєнка його не вбивати. Але той був категоричний і заявив, що такого не переробиш.

24 січня 1918 року Миколу Володимировича Клейнміхеля було розстріляно - за Росію і царя.

Майже через рік, у квітні 1919 року, в Сочі більшовики стратили його рідного брата – Петра Володимировича. Вся сім’я Клейнміхелів врятувалася і оселилася у Парижі.

Сестра-близнюк Миколи Володимировича – Віра Володимирівна (1877-1948 р.р.), фрейліна імператриці Олександри Федорівни, написала книгу за матеріалами щоденника матері, Катерини Петрівни (1843-1925 р.р.), «В тени царской короны». Більша частина спогадів написана самою Вірою Володимирівною наприкінці свого життя, та вона добре пам’ятала всі події, імена і назви місць, лише інколи допускаючи невеликі неточності. Наймолодша сестра Софія Володимирівна, остання справжня графиня Клейнміхель, у вересні 2005 року приїжджала в Ялту, де у видавництві «Бизнес- Информ» і видала згадану вище книгу.

                       

А.Волошко,

завідувач сектора культури РДА  

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.