Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


«Втрачений світ» і розстріляна доля або Життя і смерть графа Миколи Клейнміхеля

Автор: alex від 17-07-2012, 22:19
  • 0

 

Спекотного літа 1914 року на дорогах Харківської губернії можна було зустріти авто, в якому подорожували двоє чоловіків інтелігентної зовнішності. Вони відвідували старовинні дворянські садиби, фотографували, досліджували старожитності. Власники дворянських гнізд радо зустрічали допитливих мандрівників, створювали їм умови для дослідницької роботи. І не дивно, адже ці двоє були людьми, добре знаними у світських колах губернії: Микола Клейнміхель – представник знатного графського роду, предводитель богодухівського повітового дворянства; Георгій Лукомський – відомий російський мистецтвознавець. Вони переслідували благородну мету: зберегти для нащадків реалії загадкового світу, який поступово відходив у минуле. Результатом досліджень мала стати ілюстрована книга, видана коштом графа Клейнміхеля.

То було безтурботне літо 1914-го. Ще нічого не віщувало майбутніх потрясінь, ще не пролунав фатальний постріл, який поклав початок Першій світовій війні. Все було  сонячним і безхмарним. Як слобожанське небо на Івана Купала. Граф Клейнміхель володів маєтком і земельними угіддями у селі Лютівці Богодухівського повіту, майже десять років очолював повітове дворянство, займався у Богодухові гуманітарною і просвітницькою діяльністю. Він був меценатом і добродійником, опікувався жіночою гімназією, виділяв кошти на утримання гімназисток із незалежних родин, допомагав місцевій медицині. Особливою гордістю графа було відкриття чоловічої гімназії у Богодухові. Бібліотеки, храми, благодійні заходи на користь сиріт, інвалідів і бідних мешкінців повіту, допомога талановитим дітям у подальшому навчанні… Важко окреслити все коло благодійної діяльності графа Клейнмінхеля.

Хто він, цей загадковий і, на жаль, маловідомий на Богодухівщині благодійник? Свого часу ім'я діда Богодухівського предводителя дворянства – Петра Андрійовича Клейнміхеля було відоме у всіх куточках Російської імперії. Він був впливовою особою при царському, брав участь у війні 1812 року і в закордонних походах російської армії. Графський титул отримав 1839 року. Генерал, поміщик Петро Андрійович Клейнміхель володів маєтками і землями у Чернігівській та Курській губерніях. З 1842 по 1855 рік був головним управителем шляхів сполучення і публічних закладів, успішно керував будівництвом залізниці «Петербург-Москва». Упродовж свого життя відчув на собі не лише славу та пошану, а й  немилість самодержавців. За царя Олександра ІІ був звільнений з посади за зловживання, а вже за кілька років був призначений членом державної ради. Він був двічі одружений, від другого шлюбу мав сімох дітей.

Батько богодухівського добродійника – Володимир Петрович Клейнміхель – генерал-майор свити російського імператора прожив недовге життя. У шлюбі з княжною Катериною Мещерською мав сина Миколу. Маєток у селі Лютівці графу Клейнміхелю достався від бабусі Клеопатри Петрівни. Цікава історія цього дворянського гнізда, яке сьогодні майже повністю лежить у руїнах. У ХVІІІ столітті Лютівка належала знаній родині Хорватів, з представником якого і проживала у першому шлюбі  Клеопатра Петрівна. 1809 року маєток Хорватів купила капітанша Желтухіна. 1834 року її син збудував церкву в стилі класицизму, у якій було встановлено один з кращих у Харківській губернії іконостасів. Та справжній розквіт дворянського гнізда у Лютівці розпочався після придбання його Клеопатрою Клейміхель. Інтер'єри садиби були виконані у кращих петербурзьких традиціях. Та й меблі у графині були ексклюзивні – привезені з Петербурга з будинку російського історик а Миколи Карамзіна ( його старовинний кабінет). Клейнміхелі мали вишуканий смак, і садиба поступово наповнювалася антикваріатом, раритетними речами і витворами мистецтва. До того ж, Клеопатра Петрівна була заможною поміщицею. Як свідчить список землевласників Богодухівського повіту, датований 1890 роком, бабуся предводителя богодухівського повітового дворянства мала у власності при селах Лютівці та Олександрівці 4333 десятин землі. Більше землі на ту пору мали лише цукровий король Кеніг та власник Шарівки Християн Гебенштрейт. Початок літа 1914 року і справді був напрочуд сонячним і щасливим. Двоє ентузіастів і патріотів працювали над створенням книги про пам'ятки архітектури та побуту. Через три роки потому книга таки вийде в одному з видавництв  буремного Петрограда. Опікуватиметься її виданням Георгій Лукомський, вклавши кошти графа Клейнміхеля, а самого графа доля кидатиме у саму гущу жорстоких протистоянь громадянської війни. До книги «Старинные усадьбы Харьковской губернии» ввійшла лише частина зібраного матеріалу (західні та північні повіти губернії, у т.ч. і Богодухівський повіт). Решта матеріалів з багатьох на пам'ятки південних та східних повітів зі світлинами та ілюстраціями так і залишилася невиданою, а потім загубилася у вирі революційних протистоянь.

Ця книга можливо і стала б рідкісним виданням, відомим лише історикам та науковцям, якби не була перевидана на початку нинішнього століття. У передньому слові ініціатори другого видання В.Маслійчук і А.Парамонов написали:

«Світ, який ми втратили» - саме цю відому фразу відомого соціального історика Пітера Леслета хотілось би взяти як стислу характеристику чудової книжки Г.К.Лукомського та М.В.Клейнміхеля «Старинные усадьбы Харьковской губернии», що була надрукована в буремному Петрограді 1917 р. Хоча мова в даній книжці йде лише про частину «втраченого світу», яка сьогодні чи не найбільше піддається нашому захопленню, - про побут провінційних дворянських садиб ХVIII-XIX ст. Саме ця частина «втраченого світу» існує в багатьох усвідомлених та й неусвідомлених варіаціях: від незбагненного зачудування минулим, а в тому минулому історичні діячі набувають ледь не казкових, переважно позитивних рис, до, власне, утилітарного милування порцеляновою чашечкою з панської садиби, чи, скажімо, бажання сфотографуватися біля мармурових левів у залишках графського маєтку графа  Клейнміхеля в с.Лютівці поблизу Золочева.

У «втраченому світі» люди дещо не такі, як зараз, - побожні, чуйні, чемні, шляхетні, завжди готові допомогти, щедрі, освічені, вони плекають старовину, так відрізняючись від сучасного бездушного і раціонального світу. Найголовніше, що той світ був би «втраченим» по-всякому. Сувора модернізація, нові форми суспільних взаємин так чи інакше б знищили отне старе, миле, традиційне, «коли час немов завмер», але «неправильне» нелегітимне знищення того світу в результаті жорстокої революційної бурі та тривалого експерименту радянської доби підсилює тугу за несправедливо загубленим і незрозумілим» (Г.К.Лукомский «Старинные усадьбы Харьковской губернии» 2-е дополненное издание, Харьковский частный музей городской усадьбы. 2005)

Щоб переконатися як швидко і безжально революціонери знищили у дворянський гніздах те, що так дбайливо і наполегливо досліджували Лукомський і Клейнміхель, досить пригадати історичні факти пограбування поміщицьких садиб у Куп'євасі, Матвіївці та в інших населених пунктах, коли рідкісні речі, котрі могли б стати музейними експонатами, продавалися за безцінь, знищувалися, назавжди губилися у  нетрях революційних протистоянь.

Безхмарне літо 1914 року несподівано обірвалося пострілом у далекому від Богодухова Сараєві.. Перша світова війна почала відлік нової доби в історії Європи. Богодухівський повітовий предводитель дворянства у числі перших записався добровольцем на фронт. Прохання графа задовольними. А вже наступного року в повітовому Богодухові відбулися урочисті проводи Миколи Клейнміхеля на західний фронт. Унікальна світлина, зроблена в день проводів графа, збереглася до наших днів і є чи не єдиним фото Миколи Клейнміхеля, відомим на сьогоднішній день. На західному фронті граф очолив загін Червоного хреста імені Богодухівського повіту. Як свідчать архівні документи, граф Клейнміхель фінансову підтримку отримував для свого загону саме від богодухівських добродійників. Відомо, що 1915 року ремісниче училище отримало замовлення від графа на виготовлення 10  двоколок для санітарного загону. Впродовж двох тижнів замовлення було виконане. Майстер Жебанов особисто відправив замовлення графа на фронт. Жестом великої пошани до графа Клейнміхеля з боку богодухівського дворянства є той факт, що він продовжував залишатися повітовим предводителем аж до 1917 року. Далі була громадянська війна, в якій Микола Клейнміхель воював проти більшовиків. І нарешті нагла смерть від більшовицької кулі.

… Їх вивели на тюремне подвір'я похмурого ранку 1918 року. Їх було багато, колишніх царських офіцерів, аристократів, дворян, у більшовицькому тлумаченні – білогвардійців, контрреволюціонерів. Усіх чекала смерть, і всі це розуміли, але ніхто не плазував перед катами. Можливо вони і відійшли в у вічність невідомими ворогами більшовиків. Та імена мучеників повертаються із забуття. Як свідчить справа ; 56 особливої комісії з розслідування злочинів більшовиків, яка була створена при головнокомандувачі збройними силами Півдня Росії, 24 червня 1919 року серед двох сотень розстріляних у Євпаторії 1918 року був і предводитель богодухівського повітового дворянства граф Микола Клейнміхель. Йому виповнилося лише сорок років. Він ще так багато встиг би зробити в житті. Він лише почав повертати із забуття «втрачений світ»…

По-різному склалася доля представників графського роду Клейнміхелів. Двоюрідний брат господаря Лютівки Володимир Костянтинович Клейнміхель мешкав на південній околиці Курська, володів сільськогосподарськими підприємствами. Він намагався не відрізнятися від своїх робітників, не цурався фізичної праці, разом з робітниками чистив Сейм, лагодив човни тощо. Революцію зустрів спокійно. Мабуть був упевнений, що його захистять його підлеглі. Не захистили. Під час масових пограбувань курського графа убили селяни сусіднього поміщика. А всі його домашні речі після розпродажу дісталися колишнім робітникам, з котрими він лагодив човни і чистив Сейм. Як показала історія, революція не щадила нікого, а надто тих, хто вирізнявся серед натовпу своїм аристократичним титулом та інтелектуальними здібностями.

Цього року виповнюється 135 років від дня народження богодухівського мецената і добродійника графа Миколи Клейнміхеля. Можливо вже настав час вшанувати його за особисті заслуги і добрі справи, які свого часу пішли на користь богодухівській громаді.

 

                                  

Наталія Могилевська

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.