Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


ПРАДІД ГОГОЛЯ ЖИВ НА БОГОДУХІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ

Автор: alex від 28-03-2010, 15:48
  • 0
ПРАДІД ГОГОЛЯ ЖИВ НА БОГОДУХІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ



У перших поселенців на теренах колишнього Дикого поля були свої неписані закони. Часи тоді були не­спокійні: протистояння з Польщею, татарські набіги. Виживали, звісно, найсильніші і найспритніші. На жаль, почуття постійної небезпеки, очікування нападу ворога, жорстокість поєдинків нашим пращурам доводилось переносити і в повсякденне життя, в родинний устрій і побут. Ватаги озброєних козаків під проводом свого пана грабували проїжджих купців і маєтки своїх сусідів. Як свідчать архіви, така небезпека підстерігала перших слобідчан на кожному кроці.

У літописця Харківської єпархії Філарета описа­но про сестру Сумського пол­ковника Герасима Кондратьєва, котра, за переказами, була відважною жінкою, але жила нечесно. Набравши собі ватагу відчайдушних сум­нівного походження пересе­ленців, вона виходила на ве­лику дорогу і грабувала ра­зом зі своїми поплічниками московських купців. Чутки про грізну атаманшу дійшли до її брата, а той спробував по­родинному вгамува­ти сестрині апетити. Та марно. І тоді Ге­расим Кондратьєв заскочив свою сест­ру на гарячому під час чергового погра­бування. За такі лихі дії посадив її до ка­м'яного підвалу, за­мурувавши вхід. До сьогодні залишається загадкою, чи міг насправді так вчинити Сумський полков­ник, відомий, як мудрий адмі­ністратор, будівничий багать­ох церков, монастирів і на­родних шкіл.
Немало таємниць розбій­ницького минулого приховує у своїх глибинах історія Богодухівського повіту. Адже, за місцевими переказами, сама назва міста свідчить про те, що на богодухівських боло­тах можна було будь-якої миті очікувати нападу підозрілих людей, і добром це вкрай рідко кінчалося - тобто легко можна було «віддати Богу душу... »
Та це лише перекази та ле­генди. Однак у Харківському державному архіві є немало свідчень про реальні розбій­ницькі напади і безчинства, котрі відбувалися під прово­дом людей відомих, з бойо­вим минулим, дворянського походження. Це стосується і шляхтича Самуїла Ляща, і московського дворянина Курбського, і Переяславського полковника Танського. Ос­танній був справжньою гро­зою богодухівських поміщиків і військової старшини Охтирського козацького полку.
Як свідчить Сіверський літо­пис, Василь Танський був охо-чокомонним полковником у Правобережній Україні в 1715 та в 1718-1720 роках, пізніше - Переяславським полковником. Його дружина Ганна була дочкою Ніжинсь­кого полковника Степана Петровича Забіли. Його ро­дичем був Антон Михайлович Танський - Білоцерківський, а згодом Київський полковник. Рід, як видно з літопису, зна­ний, уславився хоробрістю, бойовими звитягами і зрадою гетьмана Мазепи. Саме за вірну службу Петро І віддячив полковників Танських багать­ма привілеями, в тому числі й дарував землі в Лівобережній Україні.
До всього сказаного слід додати, що Василь Танський, новоспечений землевласник зі слободи Мурафи Богодухівського повіту, був освіче­ною і розумною людиною -поет, лицар і шанолюбець. Та найбільша його заслуга поля­гала в тому, що він дав світові знаменитого правнука - Ми­колу Васильвича Гоголя. Тож цілком закономірно, що й мешканці Богодухівщини мо­жуть пишатися тим, шо мають причетність до класика світової літератури через його прадіда Василя Танського.
Переяславського полков­ника відразу незлюбили в Богодухові і навколишніх селах, називали позаочі презирли­во «волхв». І цим було все ска­зано. Подейкували, що Танського примусово відпра­вили до Мурафи разом з його найближчими поплічниками, теж волхвами, - полковником Кигичем, офіцерами Жияном,Бедрягою, а також з Скількома десятками рядових козаків і по­ляків. їм було наказа­но зайнятись хлібо­робством і облаштувати в Мурафі кінний завод. Чи то місія Ва­силеві Танському не сподобалась, чи при­ваблював більш лег­кий спосіб безбідного існування, та зайняли­ся новоприбулі пере­селенці зовсім іншим. Одна за одною стали надхо­дити скарги до полкової кан­целярії на безчинства і розбійні напади ватаги Пере­яславського полковника.
У 1720 році ротмістр Жиян побив мурафського священи­ка і його сина. Провести слідство доручили кураторові казенної тютюнової фабри­ки в Охтирці, однак і Танський, і Жиян всіляко ухилялися від будь-яких слідчих дій. Бри­гадир слобідських полків Оси­пов писав, що волохи вчиня­ють пограбування, образи і розорення всім мурафським мешканцям, внаслідок чого в слободі спорожніли 70 дворів.
У 1724 році Охтирський полковник Лесевицький по­дав нову скаргу на волхвів, що ті захопили немало земель і лісів, вчиняють образи і по­биття мешканців сіл і містечок. Крім того Танський, як ствер­джував у своїй скарзі полков­ник, розорив і спалив новозбудовану слободу Шарівку.
Таких свідчень в історичному минулому Богодухівщини не­мало. Нарешті справедлива рука правосуддя дістала мурафського розбійника. За ца­рювання Анни Іоанівни Васи­ля Танського відправили на сибірську каторгу (подейкува­ли - довічно).
Про життя Переяславсько­го полковника на засланні маємо уривок з фундамен­тальної праці В.М.Шерстобоєва «Илимская пашня»:
«В 1734 году в Усть-Кутский острог пересылается 77 ссыльных для работы на судах Камчатской экспедиции... Че­рез год в Илимске появляется бывший переяславский пол­ковник Танской. Он был бит кнутом и послан в Сибирь, здесь он находился «под креп­ким караулом», никого к нему не допускали, бумаги и чер­нил ему не давали. Конвоиры получили приказ: «на насле­гах приковываться вам с ним, Танским, данными вам ис тай­ной канторы железами».
Життя мурафського розбій­ника і на каторзі було опови­те таємницею. Яким чином людині, за якою так суворо наглядали, виплачували щод­ня по 50 копійок «на про­корм» (гроші на ту пору не­малі!), тоді як інші про такі розкоші і не мріяли? Скажімо, ув'язненому князеві Юрію Долгорукому видавали на день всього 10 копійок. Ма­ловідомому українському пол­ковникові видається на хар­чування грошей у 5 разів більше, ніж представникові однієї з найдавніших аристок­ратичних родин Росії! Невже не лише за розбійні напади ув'язнили Переяславського полковника? Загадки пере­слідували цю харизматичну постать впродовж усього життя.

Підсумовуючи семирічний період сибірського заслання Василя Танського, автор монографій про життя М.В.Гоголя російський письменник-біограф Ігор Золотуський зазначає: «...прадед Гоголя, Василий Танский, дожил до восьмидесяти пяти лет. Этот петровский полковник, бывший приближенным гетмана Скоропадского, все перенес - и славу, и бесславье (когда его сослали за жестокое обращение с казаками в Илимск), и потерю имений, и семь лет Сибири... Так что среди предков Гоголя были и свои возмутители спокойствия. Полковник Танский, судя по всему, человек смелый, но и честолюбец, испытавший тяжесть опалы, к концу жизни раскаявшийся и нашедший утешение в вере...» На жаль, архівна хроніка діяльності Василя Танського в Богодухівському повіті після сибірського заслання свідчить про інше. Опальний полковник не збирався спокутувати свої гріхи, і землі в Мурафі у нього ніхто не забирав. Як стверджує Філарет, у 1748 і 1749 роках козаки Охтирського полку знову скаржилися на Танського і його ватагу гайдамаків, котра погрожувала знищити Мурафську козацьку сотню і між іншим знову розо­рила слободу Шарівку і побила Краснокутського атамана.
У Держаному архіві Харківської області зберігається документ, що підтвер­джує свідчення Філарета. До Бєлгородської губернської канцелярії було направлено «Дело по челобитью бывшего слободского драгунского пол­ка вахмистра ныне вотчин графа Разумовского управителя Василия Оль­ховского племянника его Ивана Водяницкого с полковником Василием Танским в приезде им, Танским, в слободу его Водяницкого Шаровку, в бое подданных его и в грабеже пожитков» (ДАХО, ф.406, оп.1, од.з-бер.94).
Сутність скарги доводить той факт, що терпець мешканців слобід Ох­тирського полку урвався. Танському пригадали всі його недобрі вчинки: і заслання до Сибіру «за многие худые его поступки и шалости», і помилу­вання у 1742 році імператрицею Єлизаветою, після чого він набрав собі нову ватагу і продовжив розбійницькі напади на сусідів. З часом дістався Танський і до Бєлгорода. Там швидко зреагували на скарги мешканців губернського міста і доправили мурафського поміщика і його найближ­чих побратимів до Бєлгорода. Однак до суду не дійшло: Танський з друзя­ми, підпоївши горілкою охорону, втік. Влітку 1748 року знову розпочав серію жорстоких нападів і пограбувань. У січні 1749 року ватага Василя Танського у кількості 20 гайдамаків вдерлася в будинок Ольховського в Мурафі. Там був його племінник Іван Водяницький. Нападники хотіли заколоти племінника рогатинами, та на заваді стали мешканці Мурафи, котрі заступилися за молодого поміщика і не дали вчинити самосуд.
Від цієї «челобитної» почалося судове переслідування колишнього в'яз­ня Ілімського острогу, котре на тривалий час призупинило сумну статис­тику розбійних нападів на мирних мешканців слобід і містечок. Основні ж маєтності полковника Танського були на правому березі Дніпра. Зокре­ма, хутір Купчин перейшов потім батькові М.В.Гоголя - Василеві Панасо­вичу Гоголю-Яновському.
Ці сторінки розбійницького життя Василя Михайловича Танського, Пе­реяславського полковника, людини розумної і поетично обдарованої, прадіда неперевершеного Гоголя, - невід'ємна складова історичного ми­нулого Богодухівського краю.

Наталія МОГИЛЕВСЬКА

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.