
Не знаю як кому, а мені завжди було цікаво дізнатися, як живеться пересічним американцям в Україні.
І, зокрема, в Богодухові.
Ну не так вже й часто випадає така нагода — поспілкуватися про побут з жителем Каліфорнії.
То ж коли я зустріла у наших друзів — дошкільному навчальному закладі №9 — міс Сашу (саме так її називає дітлашня), виникло неймовірне бажання запитати: «Як воно, у нас?» Саша — четвертий волонтер від «Корпусу миру» у Богодухові.
Вона викладає англійську мову в колегіумі №2.
А з початку жовтня у неї ще й група малюків у «Берізці» тут діють гуртки.
Не могла втриматися, аби не побувати на її занятті.
Цього разу було холодно, дощило, тож воно проходило в залі, а не на вулиці.
Як зазвичай.
За допомогою м'ячів дітвора вивчала кольори.
Ти — педагог? — запитую.
Бо здивована.
Діти так гарно засвоюють нові слова...
Ні, - з акцентом відповідає Саша.
Я закінчила університет у штаті Каліфорнія.
Моя освіта пов'язана з міжнародним бізнесом.
Ще точно не знаю, чи стану вчителем, коли повернуся в Америку.
Треба 2 роки довчатися.
Бо в мене тільки диплом бакалавра, та й спеціальність інша.
У тому, як краще проводити заняття, мені допомогла вчителька англійської.
Ходила дивилась, як це робить вона.
А таки хочеться додому? — цікавлюсь, бо знаю про побутові проблеми з квартирою у дівчини.
Мій дім зараз в Богодухові, адже я тут живу.
За рідними, звичайно ж, сумую.
Але нещодавно на декілька тижнів до мене приїздила мама.
З друзями спілкуєшся?
Зараз можливостей вистачає для цього — інтернет і все таке...
Так.
Ми усі, хто приїхав в Україну від «Корпусу миру», теж підтримуємо зв'язок.
А нас сорок чоловік.
Скажи, чи кардинально відрізняється життя у нас від того, що в тебе вдома?
Відрізняється.
Для мене особисто було дивиною, що у вас в інший день Різдво.
І те, як його проводять.
Хоча зрозуміло, що у кожній країні свої традиції.
Та й образ життя, якщо можна так сказати, на наш не схожий.
Але до всього потроху звикаєш - я у Богодухові уже майже рік.
Національність у Саші інша, та й менталітет відповідно...
Думалось, що важкувато їй буде знайти спільну мову з малюками.
Все ж з учнями трохи легше — вони доросліші.
Виявилося, дітям це не важливо.
Вони просто люблять.
І відкриваються для спілкування.
Їм справді цікаво з нею.
Це було видно одразу по їхніх очах щойно розпочалось заняття мені, людині, яка не має упередженого ставлення, а просто осторонь слідкувала за грою.
Спочатку здавалося, що вони її погано розуміють — все-таки є акцент (хоча дівчина гарно розуміє російську і наш суржик).
Але малеча так чудово повторювала усі слова.
Добре пам'ятала з минулого уроку оті назви кольорів.
Значить, Саші вдається бути вчителем.
Хоч і в іншій країні, такій не схожій на її.