Не знаю як кому, а мені завжди було цікаво дізнати­ся, як живеться пересічним американцям в Україні.

І, зокрема, в Богодухові.

Ну не так вже й часто випадає така нагода — поспілку­ватися про побут з жителем Каліфорнії.

То ж коли я зустріла у наших друзів — дошкільному навчальному закладі №9 — міс Сашу (саме так її називає дітлаш­ня), виникло неймовірне бажання запитати: «Як воно, у нас?» Саша — четвертий волонтер від «Корпусу миру» у Богодухові.

Вона викладає англійську мову в колегіумі №2.

А з початку жовтня у неї ще й група малюків у «Берізці» тут діють гуртки.

Не могла втриматися, аби не побувати на її занятті.

Цього разу було холодно, дощило, тож воно проходило в залі, а не на вулиці.

Як зазвичай.

За допомогою м'ячів дітвора вивчала кольори.

Ти — педагог? — запитую.

Бо здивована.

Діти так гарно засвоюють нові сло­ва...

Ні, - з акцентом від­повідає Саша.

Я закін­чила університет у штаті Каліфорнія.

Моя освіта пов'язана з міжнародним бізнесом.

Ще точно не знаю, чи стану вчителем, коли повернуся в Америку.

Треба 2 роки довчатися.

Бо в мене тільки диплом бакалавра, та й спеціальність інша.

У тому, як краще проводити заняття, мені допомогла вчителька англійської.

Ходила дивилась, як це робить вона.

А таки хочеться додо­му? — цікавлюсь, бо знаю про побутові проблеми з квартирою у дівчини.

Мій дім зараз в Богодухові, адже я тут живу.

За рід­ними, звичайно ж, сумую.

Але нещодавно на декілька тижнів до мене приїздила мама.

З друзями спілкуєшся?

Зараз можливостей вистачає для цього — інтернет і все таке...

Так.

Ми усі, хто приїхав в Україну від «Корпусу миру», теж підтримуємо зв'язок.

А нас сорок чоловік.

Скажи, чи кардинально відрізняється життя у нас від того, що в тебе вдома?

Відрізняється.

Для мене особисто було диви­ною, що у вас в інший день Різдво.

І те, як його прово­дять.

Хоча зрозуміло, що у кожній країні свої традиції.

Та й образ життя, якщо можна так сказати, на наш не схожий.

Але до всього потроху звикаєш - я у Богодухові уже майже рік.

Національність у Саші інша, та й менталітет відповідно...

Думалось, що важкувато їй буде знайти спільну мову з малюками.

Все ж з учнями трохи легше — вони доросліші.

Вияви­лося, дітям це не важливо.

Вони просто люблять.

І від­криваються для спілкування.

Їм справді цікаво з нею.

Це було видно одразу по їхніх очах щойно розпочалось заняття мені, людині, яка не має упередженого ставлення, а просто осторонь слідкувала за грою.

Спочатку здавалося, що вони її погано розуміють — все-таки є акцент (хоча дівчина гарно розуміє російську і наш суржик).

Але малеча так чу­дово повторювала усі слова.

Добре пам'ятала з минулого уроку оті назви кольорів.

Значить, Саші вдається бути вчителем.

Хоч і в іншій країні, такій не схожій на її.