Мобільна версія сайту Контакти
Богодухов - городской портал
                 Сьогодні -
 
 
Ми раді бачити Вас на порталі Bogodukhov-City.com.ua

РЕКЛАМА


загрузка...

РЕКЛАМА




РЕКЛАМА


Зустріч із незабутнім дитинством та юністю через 50 років

Опубликована 21-07-2015, 08:00 в розділ Богодухів » Життя міста
  • 0

Зустріч з однокласниками. Вона повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. А тим паче ще й такий поважний ювілей – 50 років. Суботньої літньої днини з усіх усюд з’їжджалися колишні учні 11-Б класу, випускники 1965 року Богодухівської середньої школи №2.

Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки - усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство. Безтурботне дитинство.

Якраз у ці дні, подумати тільки, півстоліття тому, ми закінчили одинадцятий клас Богодухівської середньої школи №2 і пішли у світ широкий, кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не затьмарило радості зустрічі. Позліталися до рідного міста, щоб    поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати. Зустрітись із незабутнім дитинством та юністю. Вдихнути та відчути запах рідного краю, запах своєї батьківщини.

Невблаганний час забирає в минуле усе нові і нові роки. І якщо в дитинстві вони плелись нескінченою чередою, а в молодості їх просто не помічали, то тепер літа летять, мов на крилах, і ми з сумом усвідомлюємо, що їм не буде вороття.

Більша частина нашого життя уже позаду і багатьох уже немає в живих. Ми, сивочолі випускники, пом’янули добрим словом учителів та однокласників, поклали квіти до їх могил на міському кладовищі.

Випускники… Це у школі ми були галасливою зграйкою, а зараз у нас за плечима великий досвід самостійного життя. Зустрічаючись, вдивляючись в обличчя однокласників, прагнемо побачити нові риси. Та ні, так, як було раніше: ті ж ямочки на щоках, тільки трішки змужніли чи додалось сивини у волосся.

Після школи наші дороги розійшлися. Хтось обрав професію військового (Анатолій Желнов), педагога (Валентина Пугач), медика (Людмила Осьмачко, Валентина Шелудько та Олександр  Микитенко), юриста (Віктор Пода), економіста та бухгалтера (Любов Шигимага, Людмила Давидова та Алла Христенко) інші навчались у технічних вишах (В’ячеслав Скринник та Віталій Шовковий) чи пішли працювати. Головне, що всі ми знайшли себе, проторивши свою стежину у житті, але не зрадили своїм захопленням і шкільній дружбі, якій залишились вірні через стільки років.

Хтось, здобувши освіту, повернувся у рідне місто, інші поїхали на нове місце призначення. Та з радістю повертаємося у рідні місця, на такі зустрічі з випускниками кожні 5 років.

А потім були спогади. Спогади про перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє.

Згадаєм, друзі, незабутній час,

як ми прийшли уперше в перший клас.

Учительку, і перший наш урок,

і перший, і останній, наш дзвінок.

Роки минули, вже на скронях білий сніг.

А днів шкільних ніхто із нас забуть не зміг.

У світ веде нас мрія, вертає ностальгія,

у рідну школуна її поріг.

Ми збережемо на усе життя,

ті перші незабутні почуття.

Напутнє слово – батьківський завіт,

і перший самостійний наш політ.

Ми юність, нашу будемо ласкать,

голубити її і шанувать.

Хай змінять нашу зовнішність роки.

Душею ми і юнки, й юнаки.

Нас доля розвела по всіх світах.

Своя стежина в кожного – свій шлях

Та ми збираємося знову й знов,у рідну школу, під її покров.

І згадували ми педагогів, літературні вечори, свої бешкети на уроках (а як же ж без них?). Коли ще навчаєшся у школі, будні проходять чередою один за одним, і якось не зауважуєш їх плину. Та, залишивши стіни альма-матер, хочеться не раз вернутися у безтурботне життя. А, можливо, дехто б і за підручниками довше посидів, чи на уроках більше б слухав вчителів.

Запам’яталися ланки і загони, піонерська дружина, комсомольські доручення і обов’язки, які змушували кожного з нас нести певну відповідальність за себе, за товариша, бути причетними до подій, які відбувалися в школі чи місті. Збір макулатури і металобрухту, робота на пришкільній ділянці, цікаві екскурсії, піонерські вогнища, тимурівська робота, допомога колгоспу в збиранні врожаю, насаджування дерев, спортивні змагання.

Кожен з присутніх розповідав про себе. Але тепер, через стільки років після закінчення школи, ми говорили не стільки про себе, скільки про своїх дітей та онуків, адже вони для нас найцінніше, у дітях – наша частинка, наше прагнення до кращого.

Линули спогади разом з піснями юності. Переглядали старі чорно-білі світлини.

Була на зустрічі й ота сумна страшна хвилина – хвилина мовчання. Коли на очах бриніли сльози. Згадали своїх вчителів та однокласників, які вже ніколи не приїдуть на таку зустріч, бо їхні душі відлетіли у вічність.

А ми знову зустрінемося через 5 років. І на заваді не стануть ні далека відстань, ні примхи погоди. Головне - бажання зустрітись із незабутнім дитинством та юністю.

 

Випускники 1965 року Богодухівської середньої школи №2

Коментарі:

Додати коментар
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.